Автор - КАРНАУХОВА ГАННА МИКОЛАЇВНА, народилась на Буковині, закінчила Чернівецький педколедж, факультет історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, факультет психології МДУ імені М.В. Ломоносова. Історик. Викладач вищої категорії історії та суспільно - психологічних наук. Вчитель-методист

Серед різноманітних жанрів народної культури чільне місце належить танцювальному мистецтву. Найкращим прикладом Буковинського танцювального мистецтва – є самодіяльний народний ансамбль танцю «Смеречина» . Гортаючи сторінки даної наукової роботи ви дізнаєтесь :

В основі роботи використані газетні статті, інтерв’ю з керівниками учасниками ансамблю, збірники Буковини в яких висвітлюються культурно- історичні події від 1953 – 2006р.р., зокрема географія концертної діяльності колективу: Буковина, Україна, колишні республіки СРСР, Югославія, Франція, Бельгія, Польща, Австрія та ін.

Мета дослідження – відстежити та проаналізувати формування ансамблю та його внесок в Українську культуру. Робота складається : зі змісту, вступу та трьох розділів у яких висвітлюється питання, та висновків у яких підсумовується мета дослідження даної роботи

1.Створення та становлення народного аматорського танцювального колективу «Смеречина»

«Смеречина» - це відомий народний аматорський ансамбль танцю Чернівецької області, який не в перше прославляє Буковину і, насамперед, на міжнародному рівні - Україну, на багатьох міжнародних конкурсах та фестивалях. 1953 року створено танцювальний гурток при Вижницькому клубі, який став початком ансамблю, його керівник Петро Федорак. Він дуже велику увагу приділяв репетиціям, сам він жив у Ростоках і в той час змушений був добиратися на лісовозах або пішки через перевал Німчич на чергове вивчення танцю. Основу гуртка складали працівники будинку культури, учителі та старшокласники, учні училища прикладного мистецтва. Сам П.Федорак про свій колектив каже: «Кожна велика річка складається з сотень невеликих струмочків, які живлять її протягом тривалого часу». Колектив на сцені в гуцульському строю викликав захоплення в учасників концерту, і після бурхливих оплесків у залі районного будинку культури до танцюристів підходили хлопці та дівчата, розпитуючи, чи не можна приходити на репетиції. І в 1960 році було засновано танцювальний ансамбль танцю «Карпатська Смеречина» в м. Вижниці в районному будинку культури.(М.Лазоряк «Смеречина»Буковинське віче.-К.:Буковина,1991 – Т.1.-с.2) Танцювальне мистецтво удосконалювалося з кожним днем, і в 1961-1963 – ансамбль бере участь у складі агітпоїзду по селах Вижниччини та Путильщини .

Важливу роль у глибокому розкритті змісту характеру хореографічних творів відіграють сценічні костюми. Часто їх створюють самі учасники ансамблю – учні Вижницького училища прикладного мистецтв. Вони збирають зразки орнаментів і вишивок, що служить основою при розробці ескізів до костюмів, допомагає в опануванні професії, розширює їх світогляд. Виготовляючи сценічний одяг, гуртківці виконують аплікації тканинами, вишивають, роблять розписи фарбами і лаками. На кожен танець виконавці мають окремий сценічний одяг. (В.Пелех Браво «Смеречина»Радянська Буковина.-К.:Буковина,1974.-Т.7.-с.2)

Смеречина особливу відповідальність відчула під час підготовки на республіканський фестиваль, присвяченому 150-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка в 1963 році. З успіхом проходив кожен концерт, «Смеречина» була удостоєна звання лауреата, золотої медалі та дипломом першого ступеня. За пропаганду танцювального мистецтва 26 листопада 1964р. «Смеречині» було присвоєно почесне звання «Самодіяльний Народний ансамбль танцю».(М.Страхота «У плині часу»Буковина.К.-:Буковина,1995,-Т.95-с.5)

Особливо відбувається чимало змін в ансамблі з приходом Галини Михайлівни Лєвіної на посаду директора будинку культури. Знаючи добре танцювальне мистецтво, вона сама очолює танцювальний гурток в1963р. До його складу тоді входили 24 учасники. З них 10 дівчат і жінок та 14 чоловіків і хлопців. Найстаршому виповнилося 29,а наймолодшій - 16. Та під час репетицій всі були рівні і ніхто не звертав уваги на вік, виконуючи ті чи інші вправи під мелодію акордеону Семена Михайловича Вугмана.

Одним з перших були підготовлені танці «Ткачиха», «Дружба народів», латинський, білоруський, казахський, грузинський, «Лісоруби» та інші. Всього в репертуарі було 12 танців які вони показали на звітному концерті художньої самодіяльності в м. Києві в 1965р.(М.Чуйнишин Новий тріумф «Смеречина»Радянська Верховина.К.: Верховина,1979.Т-5.-с.4.) з любов’ю до танцювальної справи ставилося подружжя Хотимських, Корнелій Фежделюк, Ярема Луговий, Тамара Росінець, Стелла Фрунзе, Ніна Цопа, Гавруш Костюк, Валерій Васьков, Василь Зінкевич, Олег Свидчук, Пилип Чорнобров, Микола Козарик, Ярослав Іваншин, Павло Мельник, Зіна Педіна та інші.

У 1967р. ансамблю дано назву «Смеречина». На репетиції приходили всі. Бувало так, що батьки – танцюристів приводили дітей з садочка в зал глядачів, а вони спостерігали за всім, що відбувалося на сцені, і засинали, не дочекавшись закінчення репетицій. Генеральна репетиція до якогось відповідального концерту могла тривати до глибокої ночі. У цей період проводилося багато різноманітних концертів.

Тому в ансамблі залишалися тільки ті, хто любив танець понад усе і віддавався цій справі сповна.

Зі служби в армії у 1967 році повертається молодий, здібний юнак Василь Зінкевич. Його «хрещеною мамою» в танці була Галина Михайлівна Лєвіна, за її розпорядженням його призначають керівником народного ансамблю. Директор будинку культури допомагає працювати над новим репертуаром, придбанням костюмів, музичних інструментів, підпором гуртківців, підтримує молодого хлопця у всіх цікавих починаннях. Сцену для репетицій не влаштовує Василя Зінкевича через протяги, акустику та багато іншого. І в 1969р. вирішили обладнати дзеркальний зал в одному із приміщень де знаходився краєзнавчий музей. (М.Чуйнишин «У світі чарівного танцю» Радянська Верховина.К.:Верховина,1975.-Т.5.-с.2)

Годинами тренувалися біля станка юнаки та дівчата, вивчаючи окремі рухи того чи іншого танцю, танцювальні комбінації. Не останню роль відігравав у кожному танці одяг. Саме на нього в першу чергу звертали увагу глядачі. Гаптовані бісером чи мережкою сорочки виготовлялися за ескізами Василя Зінкевича і членів секції оформлення танцювального одягу Гавроша Костюка, Іллі Марищука та Зінаїди Педіної а згодом Валерія Васькова і Руками знаменитої майстрині Ольги Антонівни Курик з Мілієвського будинку побуту. До танцю «Тропотійка» були пошиті костюми. Для дівчини: біла, довга нижче колін сорочка, груди, рукави, манжети та низ з якої вишиті, замість спідниці – яскрава тканина в смужечку горбатка. Одягається вона так, щоб з-під неї було видно вишитий низ сорочки. Горбатка підперізується вузькою крайкою. На ногах – вовняні білі шкарпетки та постоли. На голові вінок або чільце, в косах стрічки. Білий розшитий червоним сап’яном, кептарик, всі краї його обрамлені чорним смушком. Для хлопця: біла з вишитими коміром і манжетами сорочка, довжиною до колін червоні вузькі штани(гачі) заправленні в білі вовняні шкарпетки. На ногах шкіряні постоли. Сорочка підперезана широким жовтим поясом. Кептарик такий, як і в дівчат. На голові – чорний капелюх прикрашений різнокольоровими шнурками та пір’ям. В руках різьблений інкрустований топірець. До його леза прив’язана декілька різнокольорових стрічок завдовжки 30 - 40 сантиметрів.

До танцю полька були пошиті костюми. Костюм дівчини: вишита нитками або бісером буковинська сорочка, кольорова не дуже довга спідниця, підв’язана середньої ширини тканиною крайкою, на голові відповідна до кольору спідниці стрічка, прикрашена квіточкою. На ногах туфлі, коричневого кольору. Костюм хлопця: вишита нитками сорочка заправлена в чорні або зелені штани, заправлені в коричневі або чорні чоботи. Широкий тканий пояс. До танцю «Коломийка» були пошиті костюми. Для дівчини: біла з широкими рукавами сорочка. Груди, рукави і низ її розшиті бісером або кольоровими нитками рослинного орнаментую поверх сорочки одягається вовняна писана (забирана) горбатка так, щоб було видно вишитий низ сорочки. Розшитий кольоровими нитками і бісером кептарик обрамлений чорним або сивим смушком. На голові – вінок із квітів. На ногах – туфлі або чобітки на невисокому підборі, чорні або коричневі. Костюм хлопця: біла, довга до колін, сорочка з широкими рукавами. Вишиті рукави, груди та низ. Сорочка одягається поверх штанів і підперізується широкою тканою крайкою. Штани білі, вузькі, на випуск. Низ штанів вишитий. На ногах чорні або коричневі черевики. Кептарик такий самий, як у дівчат. На голові – капелюх, прикрашений кольоровою стрічкою, пером із павича, квітами.(Буковинський Танець Помарчанський М.А., Купченко М.Т.-Чернівці : Букрек,2007.-.132.)

Три рази в тиждень збиралися на репетиції. В основному це були 15-22-річні люди, яких об’єднувала любов до танцю. З-поміж них виділялися Л.Забаштаньська, яку обрали старостою гуртка, Н.Братнікова, В.Руляков, В.Кімарський, С.Татарин, В.Руснак та інші. Щоденник обліку роботи засвідчує, що серед учасників було 18 чоловік з Вижницької СШ №1,7 – з училища прикладного мистецтва, 5 – з Вижницької СШ №2,1 – з Путильського лісокомбінату, 2 – з Вижницького ДОКу. (Верховина.-К.:Верховина1984.-Т.28.-с.3)

Колектив молодих людей був завжди в творчому пошуку. Про ансамбль заговорили не тільки в районі та області, але запропонували виступити на республіканському, а в 1970 році на Всесоюзному телебаченні у програмі «Інтербачення», що було досить високим визнанням. Після чого колективу вдалося і він брав участь у передачах у містах Чернівці, Києві, Москва. А у 1971 році Василь Зінкевич нагороджений почесною грамотою Президії ВерховноЇ Ради УРСР. Участь у заключному концерті сільського телевізійного палацу «Сяєво» у м.Чернівцях. У 1972 році «Смеречина» - лауреат республіканського конкурсу творчих колективів на честь 50-річчя СРСР, у складі ансамблю 38 чоловік. Довго думав Василь Зінкевич, як поєднати пісню і танець, і ця справа у нього вийшла на славу. Однією с перших була оброблена знаменита на той час у всьому світі «Черемшина». Керівник ансамблю весь час перебував у полоні пісень і танцю. І створена ним хореографічна суєта «Буковинська мозаїка», яка є танцем – візиткою «Смеречини», і на якому закінчилося формування танцювального колективу.

2.Діяльність народного аматорського колективу «Смеречина»

На місце В.Зінкевича у 1973 році прийшов молодий, енергійний, сповнений бажанням працювати Валерій Васьков. Будучи від природи здібним організатором, прекрасним художником, він зумів продовжити справу, розпочату своїми попередниками. Відчуваючи, що бракує знань у хореографії, вступає, у Ровенський інститут культури і закінчує його з відзнакою, що дається рідко якому студенту – заочнику. Будучи родом з Кіровоградщини, він настільки полюбив цей край, що вирішив сам його спізнати з найперших джерел, а тому не одноразово з такими ж ентузіастами ходив у гірські села до людей і записував пісні, коломийки, танці, бував на весіллях, храмових святах, і сам розробив для тих хто бажає збирати танцювальний етнографічний матеріал, цілу низку запитань у вигляді пам’ятки. Ніколи не соромився брати порад у жіночок, які добре розумілися на всіх святах Буковини.

Такими порадницями у цьому стали народні майстрині Фрозина Гулей і Ольга Курик та інші. З професіоналів Валерія Васильовича консультували заслужений працівник культури М.Помарянський, балетмейстер Д.Ластівка. В результаті такої співпраці народжується балетний спектакль «Пригоди дівчини веснянки»(за казкою Андерсена «Дюймовочка»). Головний Редактор «Радянської Верховини» зазначає: «Щойно закінчилася репетиція. Хлопців і дівчат – учасників Вижницького самодіяльного народного ансамблю «Смеречина» огортала солодка втома. Проте їх очі сяяли невимовною радістю, а в душі, гейби веселкові переливи гірського струмочка, ще звучала мелодія нової танцювальної композиції «Добридень, Карпати!». Життєрадісний сміх і гомін наповнили зал. Керівник ансамблю Валерій Васьков стояв і замислено зорив на своїх вихованців. Слухаючи Валерія я пересвідчився, що це – не є просто красиві слова. Вони виношені, вистраждані і йдуть з глибини душі. Приємно бачити, з якою вдячністю і щирою любов’ю дивляться на свого керівника учасники ансамблю після чергової репетиції. І тому часто чути з їх уст слова: «Може, ще трішки попрацюємо…» А це не легко – дві години у невпинному русі, в круговерті, і кожен неправильний жест, невеличка помилка коштують чимало сил й енергії. А плани?... Їх у Валерія багато.

Наполегливо шукає нового сценічного фольклорного матеріалу. Хоче розучити з колективом «Топорівське весілля», буковинський молодіжний танець «Заграй мені, музиченьку», поновити дівочу ліричну «Черемшину», розробляє нові ескізи костюмів. – Танці – це моя мрія, моя стихія, - каже на прощання Валерій».

1973р.- «Смеречина»у складі делегації Чернівецької області з концертами у Румунії, дано концерти у містах Сучава,Вама-Радівці, Ватра-Дорна.В репертуарі 11 танців, композицій. Знімалися в хронікально-документальних телевізійних фільмах «Україна славить братерство», «Червона рута», «Пісня буде поміж нас»,»Пісня не кінчається», брали участь в передачах українського і центрального телебачення.»Смеречина»неодноразово виходила переможцем обласних, республіканських і міжнародних фестивалів народної творчості.

1974р.-портрет Валерія Васькова занесений на Дошку пошани. Центральним будинком народної творчості, чернівецьким обласним управлінням ,чернівецьким обласним будинком народної творчості про самодіяльний колектив «Смеречина». Випущено плакат «Буковинська мозаїка»

1975 – в доробку колективу 30 танців. У складі делегації Чернівецької області колектив побував на Рязанщині.

1977р.- «Смеречина» нагороджена «Великою золотою медаллю» за перемогу у ІІ- другому турі республіканського фестивалю на честь 60-річчя революції. Лауреат конкурсу Чернівецького телебачення «Братерство». У листопаді проведено 50-й концерт з часу перебування керівником ансамблю Валерія Васькова. Лауреат міжнародного фестивалю фольклору гірських земель у місті Віх одні в Чехословаччині та місті Свідніку на фестивалі українського мистецтва. Концерт перед воїнами танкової частини в місті Оломоуц. Виступ по Чеському телебаченню. Лауреат фестивалю народної творчості.

1978р.- «Смеречина» лауреат обласної премії. Знято телефільм режисером В.Скворцовим «Танцює «Смеречина».

1979р.- цей колектив об’єднує більш 60 аматорів. В репертуарі ансамблю танці народів Радянського Союзу і країн соціалістичної співдружності –сучасний молодіжний російський танець «Прогулянка», молдавська танцювальна сюїта «Фарби Молдови», грузинський танець «Лезгінка»,латвійський народний танець «Вітряк», «Чеська полька». Великою популярністю у глядачів користуються танці з використанням елементів буковинського фольклору, зокрема вітальна сюїта «Добрий день, Карпати», сучасна хореографічна картинка «Карпатська смеречина», фрагмент сучасного весільного ритуалу, записаного в селі Топорівка Новоселець кого району «Топорівський весільний», жартівливий «Танець чабанів» та сучасна танцювальна сюїта «Буковинська мозаїка». Останньою роботою колективу є театралізована вокально-хореографічна програма «Гуцульський рік», в який поєдналися театралізовані картини гуцульського життя різних пір року.

До фестивалю у Польщі в 1979р. виготовлено нові ескізи для «Буковинської мозаїки», придбали сорочки, кептарі, кресани, сардаки та багато іншого. Репетиції нікого не стомлювали, а навпаки, кожен хотів себе показати з найкращого боку, відчуваючи відповідальність, гордість за свій буковинський край, а також не хотіли осоромитися перед колективами інших держав, що були з 22 гірських країн та різних континентів. Головними конкурентами стали ансамблі Туреччини і Болгарії . Саме з останніми розділили перше місце, отримавши 307 балів. Колектив було нагороджено «Золотим топірцем». Слава про нього завдяки пресі швидко по всій державі, і самодіяльним танцюристам запропонували взяти участь у студентському все польському фестивалі у фольклору місті Сосновець. Знову їх танці викликали хвилю овацій у глядачів, симпатії преси, а журі відзначило їх працю нагородою. Валерію Васькову була вручена від Шльонського університету ваза, зроблена з великої гурди сілезького вугілля. Двотижнева поїздка залишила приємні враження для жителів Тарнова,Кракова,Чеховіц та багатьох інших населених пунктів, де побували учасники ансамблю.

Як зазначає М.Чуйнишин : «Недавно з поїздки в Польську Народну Республіку, з ХІІ Міжнародного Фольклорного фестивалю танцювальних колективів народів гірських земель, що проходив у місті Закопане, у Вижницю повернувся прославлений колектив самодіяльного народного ансамблю танцю «Смеречина». Там він зайняв перше місце і привіз заслужену почесну нагороду – «Золотий топірець».

З керівником ансамблю Валерієм Васильовичем Васьковим нам удалося зустрітися коли аматори вже знову сиділи в автобусах.

– Хотілось б почути, як здобувалась перемога,- звернулись ми до Валерія після привітання.

- Може іншим разом, бо зараз ніяк не можу,- сказав В.В.Васьков , показуючи на автобуси.- Їдемо до Києва на для запису музичної фонограми для кінофільму про наш ансамбль. Якщо ж розмова має стосуватись участі «Смеречини» в міжнародному фестивалі, то про це може розповісти завідуючий районним відділом культури Микола Омелянович Бакай, який в Польщі був разом з нами.

- Участі винницьких танцюристів у фестивалі передувала велика підготовча робота, - сказав М.О.Бакай. – Якщо, наприклад, в одязі, застосовуючи творчу думку, ми вигадували , що хотіли, то за умовами конкурсу, в Закопане все мало бути натуральним, все повинно носити характер народного мистецтва . У підготовці костюмів ансамблю багато допомагали міліївські побутовими, очолювані відомою майстринею Ольгою Антонівною Курик.

І ось аматори «Смеречини» - в польському місті Закопане. Сюди з’їхалися 22 колективи танцюристів - фольклористів із гірських районів країн світу, в тому числі з Німецької демократичної Республіки ,Болгарії, Франції, Італії, Туреччини. Огляд конкурсу проходив у величезній палаті-амфітеатрі, яка вміщувала 3,5 тисячі глядачів. Добре виступили народні митці з Болгарії, Туреччини ,Німецької демократичної республіки. А коли на сцену вийшла наша «Смеречина», присутні в залі довго аплодували талановитим виконавцям чудових гуцульських танців.

Крім виступів у Закапане , вижни чани побували в багатьох інших містах і селах Польської Народної Республіки , за запрошенням брали участь у І Міжнародному фольклорному фестивалі студентських колективів, який проходив у сілезькому місті Сосновець. Тут вижни чани завоювали приз «За збереження фольклору» - вазу ручної роботи, виготовлену з куска сілезького вугілля.

Майстерність наших митців гаряче вітали жителі Таронова, Кракова, Чехові,ряду польських сіл, в тому числі села, що носить назву Буковина.

Вижничани показали себе з найкращого боку як пропагандисти радянського народного танцювального мистецтва. І не тільки танцювального. В колективі , що їздив у Польщу , були й музиканти, вокалісти. Їх виступи також зачарували польську громадськість . Добре показали себе танцюристи : методист рай кіномережі Марія Стола щук, слюсар автотранспортного підприємства Микола Симака, подружжя Марія та Павло Айвазовські, Валентина та Віктор Якобуци, Костянтин Кравчук, Сергій Чорний, Олександр Франко та багато інших.

Добре справилися зі своїми завданнями оркестранти. Серед них особливо відзначились Дмитро Дубчак, Михайло та Петро Лучики, Владислав Білокрилець, Тарас Бойчук.

У центрі польських шахтарів – вугільників –місті Катовіцах колектив «Смеречини» взяв участь у грандіозному мітингу, де було прийнято декларацію, що закликає усіх людей посилити боротьбу за мир проти гонки озброєнь.

Також «Смеречина» нагороджена дипломом першого ступеня на огляді творчих досягнень сільської художньої самодіяльності на честь 325- річчя Воз"єднання України з Росією. Валерію Васькову присвоєно звання «Заслужений працівник культури УРСР»

Починаючи з 1980-1990 – переможці обласних оглядів конкурсів. Нагороджувалися дипломами першого ступеня. У розпорядженні колективу є добре обладнаний зал для репетицій, бібліотечка із спеціальною літературою і фонотека. Костюмів і реквізиту придбано на 55 тисяч карбованців.

Особлива увага зверталася на посилання навчально-виховного процесу. У навчальній програмі обов’язковими є класичний та народно-сценічний тренаж, танцювальні вправи, етюди. Заняття розподіляються на установчі-вивчення сценічного та теоретичного матеріалу до нових робіт та основні відпрацювання технічно складних рухів, окремих танцювальних комбінацій. Практикується проведення репетицій окремо з чоловічим і жіночим складом.

В «Смеречині» його часто звуть «татом» й ті танцюристи, у яких самих на підході вже третє дитя. Авторитет? Безумовно. Знання ? Так. І душевна молодість теж. Скоро поверне за чверть віку як Валерій живе у Вижниці, кохається у мистецтві народного танцю. Вже став заслуженим працівником культури УРСР. Ансамбль ,керований ним , бачили і на московській сцені, і на київській, знімали про «Смеречину » телефільми, не раз брали вони участь у передачах Українського і центрального телебачення, отримували почесні нагороди на обласних і республіканських фестивалях народної творчості. Але все це – результат багаторічної копіткої роботи Валерія Васькова не тільки, з людьми, з тими , хто прийшов у «Смеречину». Передусім - над самим собою.

Щороку художній керівник ходить в гори в складі етнографічно-фольклорних експедицій , разом з аматорами, танцюристами, нерідко витрачаючи на те і відпустку і дозвілля.

Експедиції дали можливість спізнатися з самобутніми цікавими людьми, зокрема , з народною майстринею - вишивальницею, збирачкою фольклорних перлин Фрозиною Тодорівною Гулей. Живе вона в селі Чорногузах. Односельчани її шанують за глибоке знання народних звичаїв. Їздила Фрозина Тодорівна із «смеречиною» у Польську народну республіку, у Закопане. Їй відвели почесну роль Мамки на «Буковинському весіллі», брала вона участь і в обрядовому танці «Маланка».

Так достеменно без підробки і фальшу закарбувала «Смеречина» сцени з народного життя горян. Експедиції збагатили ансамбль новим вбранням, частину його придбали у жителів навколишніх сіл. На місцевій килимовій фабриці замовили тканині речі. А щоб деталі народного одягу гармонійно сполучалися, аматорів консультувала , допомагала з пошиттям майсте- закрійниця Винницького райпобуткомбінату, теж фахівець з питань фольклористики Ольга Антонівна Курик. Художній керівник ансамблю не обминув увагою і вбрання танцюристів, і, передусім, доскіпливіш поставився до репертуарної афіші.

Васьков багато бачив обрядів по селах. Бував і на весіллях, і на проводах до армії, занотовував специфіку тієї обрядовості – там співи органічно сполучалися із танцями, танці супроводжували примовки,вигуки… І собі задумав поставити цілу програму, витриману в підкреслено народних традиціях.

Так поступово народжувався новий творчий почерк «Смеречини».

В тих пошуках, сумнівах і знахідках минав час, і снувалися між художнім керівником і танцюристами невидимі міцні духовні зв’язки ,які примушували колишнього винницького шибайголову вчитися лицарського поводження з партнеркою в танці, а учорашнього «важкого» підлітка вже не впізнавали у стрункому легіневі - солістові хореографічної сюїти. «Смеречина» ставала не лише розважальним, а й своєрідним виховним осередком. Брати участь у цьому колективі було і престижно , і цікаво водночас.

Ставив новий танок – і одразу виникало з десяток невирішених питань : колір вбрання і динаміка ліній, рух танцю і зручність одягу, музика й спів. Він учив танцюристів і з ними вчився сам, доповнюючи, розширюючи художницьку освіту знання балетмейстерського фаху. «Валерій Васильович встигав під час репетиції звернути увагу на кожного, зазирнути і очі, подивитись на рухи рук, ніг, талії , обов’язково на міміку обличчя. Той чи інший жест могли шліфувати десятки, а часом сотні разів до тих пір ,поки не виходило так, як цього хотів керівник. На перший погляд сторонній людині здавалося жорстокістю, і не всякий хотів би опинитися в тренувальному залі. Та ніхто нікого не примушував ходити на заняття. Будь яка перемога дається в клопіткій праці не одного дня чи тижня, а часом навіть і років. Кожен танець став гармонією тіла, душі, хореографії, мелодії, пісні та одягу.

Втомлені, спітнілі, але з веселим блиском очей розходились після тренувань додому, щоб знову через 2 дні розпочати все спочатку.

Не тільки йшла підготовка у будинку культури. До зустрічей фольклорних колективів проводилася велика робота у тих містах, куди відправлялися ансамблі. Для його учасників друкувалися буклети, вимпели, грамплатівки.

Загребі – столиці Хорватії однієї з союзних республік Югославії, а згодом виступу у місті Коправиця, де показали свою майстерність разом з колективами Великобританії і Румунії.

Як завжди юнаки та дівчата дійшли до фіналу, демонструючи високий професіоналізм разом з представниками Шотландії, Норвегії, Угорщини, Японії, Нової Зеландії, Румунії, Італії, Чехословаччини, Іспанії, Голландії.

Програми «Смеречини» від 10 до 40 хвилин демонструвалися неодноразово на телебаченні, викликаючи інтерес до цього колективу. Під час фестивалю були нові знайомства, мовного бар’єру ніби не існувало. Переймали щось нове, досі не бачене, вчилися майстерності, уваги, культури та найбільше розуміли те, що всі люди однакові на цій землі і хочуть жити в мирі і спокої.

«Смеречина» була нагороджена дипломом. Також виступала по Югославському телебаченні. 1982р. – «Смеречина» бере участь у творчому звіті майстрів мистецтв і художніх колективів у Києві. Виступ на святі дружби і братерства у місті Моршині. Переможець телевізійного турніру «Сонячні кларнети»ю.

1983р.- «Смеречина» переможець обласного огляду – конкурсу, нагороджена Дипломом Першого ступеня.

1984р.- Валерій Васильович Васьков, який постійно прищеплює самодіяльним артистам любов до хореографічного і музичного мистецтва, добивається високої виконавської майстерності.

Незабаром колектив «Смеречина» їде на гастролі у Францію. Для цього він підготував нову цікаву програму, присвячену 40-річчя Перемоги радянського народу у великій Вітчизняній війні. Він познайомить глядачів з танцями Радянського Союзу, з народними українськими та сучасними радянськими піснями.

Починається програми з вітального танцю «Ми з України». З український народних танців самодіяльний колектив виконує «Аркан»- гуцульський танець, «Козачок», «Танець чабанів», «Карпатську смеречину», «Буковинську мозаїку» та інші з російських – «Утушка лугоная», латиський танок «Млинок», молдавський – «Хора і жок»

Танці починаються під музику оркестру народних інструментів, яким керує заслужений працівник культури УРСР Г.Г.Блещук. Солісти оркестру Дмитро Луцяк , Василь Петрейко, виконує кілька пісень. Оркестр виконує кілька номерів троїстих буковинських музик.

З новою програмою учасники ансамблю вже виступали перед трудівниками району.Їх номери засвідчили високу майстерність, творчий злет самодіяльного ансамблю, зростання культури народу- переможця, народу – творця»зазначає В.Колісніченко (нащ позаштатний кориспондент)

«А скільки разів переглядався репертуар на передодні поїздки у Францію на 27 фольклорний фестиваль у Конфолані та участі у святі газети французьких комуністів «Юманіте» у 1984р. Крім представників гуцульського краю, в країну було запрошено колективи з 19 держав Європи, Африки, Австралії,Латинської Америки. Нашим землякам аплодували жителі 18 міст протягом 40 днів. Преса відзначила високий рівень майстерності, і ніяк не могли повірити, що перед ними самодіяльний колектив, який нічим не поступається професіоналам»- з французьких джерел (Мас.медіа.) інтерв’ю Івана Тарасовича (учасник ансамблю «Смеречина») з головним редактором Радянська Буковина:

- Найперша ваша Зупинка?

- Нам пощастило. Перед тим, як взяти курс до Франції, спочатку завітаємо на центральне телебачення, куди вижни чан запросили для зйомок тематичного телефільму, присвяченого розвитку вітчизняного самодіяльного мистецтва.

-Яка у вас нині найголовніша турбота?

-Також дуже не звична для колективу, у найкоротший строк до початку виступів, треба здобути своєрідний «паспорт», без якого там не допускають до фестивалю . учасники «Смеречини» повинні навчитися співати усім складом символічну пісню миру – «Фестивальну» французькою мовою, а оркестр – «Вальс Конфоланса»

- Читачі «Радянської Буковини» сподіваються, що «Смеречина» й з цим успішно справиться й бажають щасливих гастролей.

-Дякую від імені колективу»

За весь рік «Смеречина» досягнула : було випущено буклет «Народний самодіяльний ансамбль танцю «Смеречина»; Участи у міжнародному фестивалі фольклору в французькому місті Конфелан; Дано концерт під час святкування 80-річчя газети «Юманіте» а Парижі; Марші-паради, гала-концерти в містах Франції; Зйомки на Всесоюзному телебаченні у телепередачі «Ширше коло».

1985р.- «Смеречина» брала участь у концертах на 12 – му фестивалі молоді і студентів в Москві. Концерти у Черкасах, Полтаві. Нагороджені дипломами за активну участь у культурно - шефській роботі на селі. Нагороджені дипломами за участь у Всесоюзному огляді, присвяченому 40-річчя Перемоги у великій Вітчизняній війні. У складі молодших груп 60 учнів.

1986р.- «Смеречина» отримала міжнародну Європейську гамбурзьку премію народного мистецтва за внесок та збереження фольклору в Європі. Зйомка для «Інтербачення» Переможці обласного огляду- конкурсу. Диплом першого ступеня . На вечір з цієї нагоди в будинок культури села Іспас того дня з’їхалися, здається , усі шанувальники пісні і танцю Вижниччини. Були тут хлібороби, тваринники, представники самодіяльних народних колективів. А ще – гості з Чернівців, Москви. Для вручення Європейської премії , почесного диплому пам’ятної медалі з Федеративної республіки Німеччини прибув представник Гамбурзького фонду заохочення самодіяльного фольклорного мистецтва, професор Геттінгенського університету Рольф Бредних.

В барвистому гуцульському вбранні танцюристи разом із своїм художнім керівником культури УРСР Валерієм Васьковим вийшли на сцену. Урочисті, приємно схвильовані. Дивлюсь на них і думаю: де їх називають чарівною квіткою Буковини, ніжною гілкою.

Багатьом любителям народної творчості це, мабуть, відомо, та із виступів на вечорі заступника голови райвиконкому Г.М.Чернишова, завідуючої відділом фольклору Міністерства культури СРСР М.Маліцької та інших усі ще раз почули, що «Смеречина» в Карпатах зросла, що її корона – народне життя, діти – сучасна молодь передгірного краю.

І хоч сказано образно, зате дуже правдиво. В 1960 році «Смеречина» об’єднала в своєму колективі молодих юнаків і дівчат деревообробного комбінату, училища прикладного мистецтва, службовців підприємств. Більше поринули в свою справу , активно взялися за пошук нових шляхів становлення колективу. Народний – значить для народу. І «Смеречина» не стоїть на місці не засиджується. Немає села такого в районі де б не побувала. В репертуарі з’являються нові хореографічні композиції, невеличкі танцювальні мініатюри, що зв’язують в єдине ціле танець і пісню.

- Одного разу виступали в полі перед хліборобами – розповідав В.В. Васьков. – Зустрічали особливо радісно, як своїх рідних. Тільки після концерту, бачимо, жінка в сльозах . Що сталося? «Все життя прожила ,- мовила з материнською щедрістю, - скільки роботи виконала, і не думала, що ось так коли – не будь для мене концерт влаштують».

І радість буває зі сльозами. Тому, що в минулому, в дорадянський період , не до кожного горнулася радість. Як же нинішнє покоління повинно берегти, що є , що здобуто! Все тепер доступно, все відкрито.

Розвиваючи і примножуючи традиції самобутнього народного мистецтва, аматори включають у свій репертуар різні танці народів СРСР і буковинського краю. Багато з них вивчили, подорожуючи з концертами гірськими широтами краю. Колишня учасниця ансамблю Фрозина Тодорівна Гулей, нині майстрині-вишивальниця на пенсії, але не пориває дружби з ансамблем. Здавна займається вона збиранням фольклору , знає безліч пісень, що співають на весіллях, новорічних щедрівок, колядок. Тож і тепер можна сказати, є «штатним» консультантом самодіяльних митців.

Вдумливо підходить до колективів і до оформлення сценічних костюмів. Менше всього звертаючись до аплікацій, він прагне, щоб одяг прикрашали справжні вишивки, візерунки, які і нині мережать горяни. Власне ,ці вимоги ставились в ряд найважливіших і під час ХІІ Міжнародного фольклорного фестивалю народів гірських земель, що проходив у Закопане Польської Народної республіки, де «Смеречина» здобула перше місце.

Черпати з глибини народної творчості енергію свого натхнення – золоте правило аматорів. Особливу зацікавленість виявляє їх керівник Валерій Васьков – здібна і трудолюбива людина. Нічого, що не став після закінчення Вижницького училища прикладного мистецтва майстром різьби по дереву. Зате вийшов з нього майстер у постановці танців та оформленні костюмів. Творить у співдружності з художником – модельєром Мілієвьского будинку побуту Ольгою Антонівною Кузик.

Захоплюються глядачі розквітлими на сорочках трояндами, дивовижними малюнками на запасках, гарними віночками. А як виходять хлопці у солом’яних брилях , підперезані поясами, мов у легенів- лісорубів, та ще й с трембітами і топірцями – подих переймає. Немає свята у Карпатах без трембіти, без запального гуцульського танцю. Тож про це, про оновлення краю, під зорею радянської влади, миролюбну політику радянської країни, наші ідеали дружби і мирної праці , щастя народів промовляють виступи буковинських аматорів. З особливою силою звучання ця тема під час їх виступів у Румунії і Чехословаччині, Польщі і Югославії, а також у Франції, де брали участь у святкуванні 80-річного ювілею газети «Юманіте» в Парижі.

Якщо давати концерт то не менш, як на дві години вистачить у ансамблю танців. Самобутніх, ніжно - ліричних і радісно – запальних. Починається програма і перед очима спливають реальні картини гуцульського життя :святкові проводи на полонину чабанів, мужня праця бокарашів, що ведуть по бурхливому Черемошу плоти. Непідробною є вокально - хореографічна композиція «Гуцульський рік», «Буковинська мозаїка», «Карпатська смеречина» привітальний танець. І, звичайно, зворушує душу, обрядова хореографія, яка представлена «Маланкою», «Топорівським весільним». А увінчувала концертний виступ патріотична пісня «Сонячному мирові – Так! Так! Так!»

…З піднесенням, захоплено танцює «Смеречина». Когось окремо виділити просто не можливо. Деревообробники і шофери, вчителі і медпрацівники, представники інших професій – всього 60 чоловік віддають улюбленій справі не лише вільний від роботи час, а й весь жар своїх сердець. Тому, щиро аплодували самодіяльним митцям глядачі, а професор Бредних, вручивши під бурхливі оплески керівнику ансамблю В.Васькову почесний диплом, пам’ятну медаль, повідомивши, що премія присуджена в сумі 10 тисяч марок .

1987-1990 рр. «Смеречина» Переможець обласного огляду – конкурсу. Диплом Першого ступеня.

1989 р.- «Смеречині» виповнюється 25 років з дня надання їй «народного аматорського колективу». Про той знаменний день ,згадує краєзнавець заступник директора Вижницької гімназії : «Серед учасників «Смеречини» чимало учнів і випускників Вижницької гімназії, зауважив її директор Прокіп Стратій. Сьогодні у цьому навчальному закладі працює танцювальний гурток «Мала смеречина», яким керує Марія Симака, за що їй велика вдячність.

- Є побажання, щоб ми зберегли і ті смереки, які масово вирубуються і вивозяться з наших лісів, щоб були смерічки не лише на сцені , а й у горах – сказав Прокіп Петрович.

Гімназисти подарували ювілярам віршовані рядки юної поетеси Людмили Мацюк. А учасники «Малої смеречини» Олеся Кіцул і Іван Семи розум майстерно виконували хореографічну композицію «ой ти дівчино, з горіха зерня».

Захопили присутніх самі ювіляри. «Смеречина» подарувала своїм численним шанувальникам більш як двогодинну концертну програму, яка складалася з двох блоків, 16 самостійних номерів. Перший включав українські та інші народні танці – «Вітальний український», українську кадриль «Дев’ятка», подільський танець «Клин», Козачок», «Молдавський парний». Другий блок – «Гуцульський рік». Це добре відомі і улюблені глядачами хореографічна сюїта «карпатська смеречина», обрядовий танець «Топорівський весільний», парубоцький танець «Козак», дівочий танець «Веснянка», хореографічна картинка «Маланка». А завершували блискучий виступ смеречини улюбленою хореографічною сюїтою «Буковинська мозаїка», постановником якої був ще Василь Зінкевич.

Того ювілейного дня у складі «Смеречини» танцювали її ветерани Павло Айвазовський з сином Сергієм, Марія Симака з сином Павлом і донькою Анничкою. Свою нев’янучу майстерність продемонстрували незамінні учасники ансамблю Геннадій Васьков, Ігор Булига, Руслан Чорний, Володимир Пасічник, Іван Кордяк. У складі оркестру народних інструментів грали його ветерани Владислав Білокрилець, Петро Лучик та інші.

І справді «Смеречина» - це одна велика дружна сім’я. Цікаво, що за час існування колективу через нього пройшло біля 2 тисяч учасників, кожний з яких проніс через роки любов до народного танцю, залишився вірним йому на все життя.

Дотепними поетичними і пісенними рядками привітали своїх колег – смеречин працівники районного будинку народної творчості та дозвілля, центральної районної бібліотеки і подарували їм заквітчане деревце смерічки. Як завше гарно і майстерно вели концертну програму Михайло Ковалюк і Ольга Глібович. Завершуючи урочистості, начальник відділу культури Микола Мойсей за дорученням райдержадміністрації вручив ювілярам фірмові майки для репетицій, зачитав численні вітальні телеграми – від народного самодіяльного ансамблю танцю «Черемшина» з Вашківців, обласної філармонії, Василя Зінкевича. На такій гарній, оптимістичній ноті завершилось це чудове мистецьке свято у Вижниці . Не зіпсувало його навіть чергове відключення електроенергії».

В 1990р. (в Інтернет джерелах) або в 1991р. ( в газетних джерелах) згадується про міжнародний Бельгійський фестиваль, що брала участь в ньому «Смеречина» у містах Вестерло, Бонхайден. Лауреат фестивалю «Сонячні кларнети»

У 1992р. «Смеречина» учасники міжнародного фестивалю у Польщі. Концерти у містах Любіце-Кролевська, Замосці, Люблині.

Участь у міжнародному гуцульському фестивалі у місті Вижниця.

У 1993р. «Смеречина» дає концерти у містах Бельгії та Німеччини. Збори коштів на реабілітаційний центр у місті Львові. Участи у міжнародному гуцульському фестивалі у м.Рахові, лауреати.

У 1994р виступала на міжнародному фестивалі у польському місті Ястрове. Цього року «Смеречині » виповнилось 30 років , це знамена дата не тільки учасників ансамблю, але й цілого міста. Як зазначає Ю.Петринчук.: «минулої суботи , коли місто урочисто відзначало 30-річчя присвоєння уславленому колективу звання «народний самодіяльний» . Того вечора «Смеречина» зібрала свою велику родину – учасників ансамблю 60-х, 70- х, 80- х і 90- х років. Вони зійшлися, щоб зробити екскурс у минуле, пригадати найважливіші віки пройденого шляху, і коли вони вийшли на сцену під бурхливі оплески глядачів, то аж ніяк ім. не личило слово ветеран ». Адже всі зберегли той молодечий вигляд, яким у запальному танку чарували жителів багатьох міст Європи.

Славний шлях пройшла «Смеречина» за 30 років, звеличила наш край, наше місто по всіх – усюдах . І тому було мовлено так багато гарних слів на адресу колективу, його засновників , і звичайно, невтомного керівника Валерія Васькова. Перший заступник голови обласної Ради Михайло Романія, вручаючи йому Почесну грамоту, запевнив, що колектив мав, має і буде мати економічну професійну і моральну підтримку керівництва області.

-30 років – це не малий відрізок часу, - сказав голова Ради Дмитро Бужора, звертаючись до учасників ансамблю всіх поколінь. – Тепер уже в колективі танцюють діти колишніх учасників. Від покоління до покоління передається музичне мистецтво Буковини. «Смеречина» завжди була у творчому пошуку. Честь вам і шана.

Дмитро Олексійович вручив колективу Пам’ятний адрес, а його керівникові – Почесну грамоту..

Високо оцінив заслуги «Смеречини» начальник обласного управління культури Корнелій Саєнчук. Коли вона виступала у Парижі – сказав він, - весь зал піднявся і стоячи співав знамениту «Черемшину» французькою мовою. На закінчення свого вітального слова він вручив Почесні грамоти і грошові премії в розмірі один мільйон карбованців багатьом учасникам ансамблю, висловив впевненість, що у майбутньому «Смеречина» стане професійним колективом.

Теплі, щирі вітання з ювілеєм на адресу учасників ансамблю всіх поколінь звучали з уст директора обласного науково - методичного центру Наталії Сурудейкіної, голови обласного фонду культури Валентини Діяковської, директора центру творчості школярів і молоді «Юність Буковини» Івана Пілата. Із словами найкращих побажань вони подарували смеречинцям сувеніри і пам’ятні призи.

А керівник ансамблю Валерій Васьков у перервах між виступами гостей розповідав про найбільші хвилюючі моменти із життя колективу від часу його заснування, вдалого дебюту на київській сцені і до наших днів.

Із щасливою бентегою на обличчях, з бадьорим святковим настроєм танцюристи знову і знову демонстрували в переповненому залі своє неперевершене мистецтво .

Ведуча Ганна Стола щук називала прізвища найактивніших учасників колективу, з теплотою відгукнулася про оркестрову групу ансамблю , солістку Мирославу Єжеленко , яка наче на підтвердження цих слів, чудово виконала дві пісні.

Ведуча підходила з мікрофоном до присутніх у залі колишніх учасників ансамблю Володимира Рухлякова, Віри руснак, а також почесного голови районного об’єднання Всеукраїнського товариство «Просвіта» імені Т.Шевченка Михайла Іванюка, які поринули спогадами в роки становлення і зміцнення колективу.

Голова міської ради народний депутат Дмитро Іванчук зачитав рішення виконкому міської ради про присвоєння звання «Почесний громадянин міста» керівникові «Смеречини» Валерію Васькову, а також композиторові Левку Дудківському і співакам Василю Зінкевичу і Назарію Яремчику, завдяки яким наше місто знають далеко за межами Буковини.

Смеречинців тепло вітали також директор районної Централізованої бібліотечної системи Василина Малиш, майстриня – вишивальниця керівник фольклорного колективу «Молодички- жартівнички» з Чорногузів Фрозина Гулей, директор Вижницької дитячої музичної школи Анатолій Попель і шкільний хоровий колектив, народний артист України Назарій Яремчик, начальник районного відділу культури Іван Дончук , керівник народного самодіяльного ансамблю танцю «Черемшина» з Вашківців Орест Сіренький, творчий колектив районного будинку народної творчості та дозвілля.

Були зачитані вітальні телеграми ,які надійшли на адресу «Смеречини» з далекої Бельгії, від Василя Зінкевича , шанувальників і друзів колективу з Києва і ряду інших міст. Ведучі висловили щиру вдячність спонсорам свята – страховій компанії «Оранта» яка застрахувала кожного учасника ансамблю на 10 мільйонів карбованців, фінансово - інвестиційній компанії «ВІНКО» обласній та районній радам народних депутатів, обласним управлінню культури, центру народної творчості, фонду культури, колгоспам району – «Карпати» (голова П.І.Угрин), «Червона калина» (Д.К.Марковський), імені О.Кобилянської (Д.М.Курик) та спілці імені Шевченка (М.М,Сандуляк)»

1995р. «Смеречина» виступала на міжнародному фестивалі у Бельгії, м.Санткарилен-вавер. Дано концерти у містах Брюссель,Олен,Міхелен,Брюй.

1996р.»Смеречина» бере участь у фольклорному святі «Покуть» у місті Харкові. Подяка міністра культури Остапенка.

1997 р. – «Смеречина» бере участь у фольклорному святі «Вінок достатку – незалежній Україні» у місті Києві.

1998р. – очолює «смеречину» зразу два керівники, чудові жінки Марія Столащук , Валентина Якобуца. Під їх керівництвом, «Смеречина» отримала Гран- прі Міжнародного гуцульського фестивалю у м. Косові.

1999р. – керівником «Смеречини» залишається Валентина Якобуца.

1999р.- «Смеречина» завоювала перше місце в обласному огляді народної творчості під патронатом Президента України . Учасники звітного концерту у місті Києві. Виступ у київському палаці «Україна » на честь Дня незалежності України. Переможці гуцульського фестивалю у місті Надвірній.

На творчому рахунку народного самодіяльного ансамблю танцю «Смеречина» участь і високі нагороди міжнародних фестивалів фольклору у Румунії, Чехії, Польщі, Югославії, Франції, Бельгії. Тепер у музеї ансамблю поряд із Золотими медалями Всесоюзних фестивалів народної творчості зберігаються «Золотий топірець» престижного конкурсу в м. Закопане (Польща) та Почесна медаль Європейського призу Гамбурзького фонду розвитку культури.

У творчому доробку колективу за роки існування 52 танці, хореографічні композиції, сюїти , танцювальні картини.