Впродовж сторіч не згасає цікавість до гербів різних історичних періодів. Процес герботворення триває і сьогодні в Україні. Потреба в муніципальних гербах диктується розвитком місцевого самоврядування в нашій державі. Наукове вивчення міської герботворчості та напрацювання на цій базі основ сучасного українського муніципального герботворення дає змогу вирішити історичні та юридичні проблеми, сприяє патріотичному вихованню і культурному збагаченню українського народу.

Основною метою нашого дослідження постало вирішення двох проблем: простежити історичну еволюцію міських гербів на українських землях, Буковини та Бессарабії та визначити основні завдання сучасної муніципальної герботворчості. Поняття "міський герб" передбачає графічне зображення, яке набуває значення стабільного символу, що характеризує конкретне місто, як самоврядну громаду та має геральдичне оформлення. Саме при наявності трьох факторів – певної автономії міста, стабільності знаку та його геральдизації, можна говори-ти про міський герб за змістом і за формою.

Поява перших знаків на українських землях, які мали зміст гербів, відома з початку XIV ст. на теренах Галицько-Волинської держави. В цей період вини-кали міські громади, що були наділені певними самоврядними функціями. Традиція оформлення міських знаків зберігалася і після її розпаду та входження українських земель до складу Великого князівства Литовського та Польщі. Поширення традицій міської геральдики в ХІV-ХVІІІ ст.ст. спричинене становленням українських феодальних міст та отриманням ними самоврядування на основі магдебурзького права. Герб виступав своєрідним символом автономії міста, підкреслював його незалежність від феодальної сваволі. Основною сферою застосування герба було його використання на міській печатці [Додаток О]. Ним позначалась належна місту власність, його ставили для гарантування високої якості товарів, він фігурував на фасадах різних міських будівель, на прапорах, грошових знаках тощо[29, http://pbp.dn.cv.ua].

Вибір та створення гербів українських земель у ХІV-ХVІІІ ст.ст. відбувався на місцях. Королівський привілей на герб надавався переважно привілейованим містам. У цей час спостерігалося зростання ідеологічного змісту гербів, що пояснюється загостренням релігійно-національних протиріч на українських землях. Сюжетне поповнення українських міських гербів цього періоду мало аналогічні теми, що практикувалися в тогочасній центрально-та східноєвропейській геральдиці. Вони відображали світогляд людини, знаки були прості й зрозумілі для сучасників. Створювались, насамперед, військові символи для підкреслення ролі міст як оборонних укріплень на шляху турецьких і татарських нападів, на яких зображались елементи легкого озброєння, що використовувались місцевими жителями.

Період кінця XVIII-1половини XX ст.ст. характеризується спробами влади системного регулювання міської геральдики, посиленням політико-ідеологічної функції герба, що поступово втрачав своє первісне юридичне зна-чення як символ автономії міста і ставав знаряддям пропаганди державних структур.

Централізація процесу герботворення супроводжувалась спробами регламентації їх правил розробки та оформлення. В українській геральдиці з’явилися складені з кількох полів знаки, що раніше було досить рідкісним яви-щем. Особливо великий вплив на них мала нова російська герботворчість кінця XVIII-поч. XIX ст.ст. Спроби запровадження гербів у міжвоєнний період (1918-1939 рр.) мали системний характер, але не були остаточно втіленими в життя. У радянській Україні в умовах тоталітарної системи міські герби взагалі вийшли з ужитку і були замінені державними ідеологічними символами. Намагання централізовано відродити давню традицію в повоєнні роки були марними, оскільки це було не вигідно сталінському керівництву.

Велика кількість населених пунктів періоду кінця XVIII-1 пол. XXст.ст. й використовували давню символіку, яка іноді доповнювалася різними символами політичного характеру. Для новостворених гербів широко застосовувалися сюжети, що вказували на виробничу сферу діяльності жителів або відображали специфічні географічні чи природні особливості населеного пункту, регіону [23, с. 33].

Політичні зміни та масове зростання зацікавленості міською геральдикою в 60-ті роки XX ст. слугували поштовхом до подальшого розвитку герботворення. Нова радянська емблематика 60-80-х рр. XX століття мала виключно ідеологічно-пропагандиський характер, що спричинило певну одноманітність та невиразність новостворених міських знаків. Процес її розвитку був централізованим та контрольованим [ 14, с. 62 ].

Перебування українських земель у складі різних державних утворень зумовило нашарування геральдичних традицій різних епох та систем. Сюжетна форма українських міських гербів має місцеве походження, хоча в ній відчутні й запозичені тенденції. Загальна еволюція міських гербів, як виникнення так і розвиток самих міст, характеризується нерівномірністю в різних регіонах України, зокрема, Буковини та Бессарабії.

Розвиток української міської геральдики тісно пов’язаний з еволюцією земельної та приватної, однак міські герби відрізняються від територіальних і особистих змістом та функціональним призначенням. З відновленням Української державності в 1991 р.та розвитком системи місцевого самоврядування проблема міської геральдики перетворилась поступово на юридичну необхідність. Цивілізований шлях її розв`язання був можливий при регульованому єдиному системному підході з боку влади. Основними критеріями формування сучасної системи муніципальної геральдики в Україні є науковий синтез історичних традицій українського герботворення та передового досвіду новітньої зарубіжної геральдики. Основною ідеєю муніципального герба має бути відображення характерних рис конкретного населеного пункту, підкреслення його самобутності як самоврядної одиниці. Нове герботворення вимагає індивідуального вирішення проблеми для кожного населеного пункту. Старі герби мають бути актуальними сьогодні, тому їх не варто канонізувати, а при потребі – очищати від геральдично невдалих чи політично-ворожих і суперечливих нашарувань. Від 1990 р. Українським гера-льдичним товариством здійснюються спроби зміцнення централізованого регулювання міської герботворчості та створення цілісної системи муніципальної геральдики [25, c. 117].

Потреба в муніципальних гербах диктується розвитком місцевого самоврядування в незалежній Україні. Наукове вивчення міської герботворчості та напрацювання на цій базі основ сучасного українського муніципального герботворення дає змогу вирішити історичні та юридичні проблеми, сприяє патріотичному вихованню і культурному збагаченню сучасного молодого покоління.

На прикінці ХХ ст.був відсутнім контроль над створенням міських гербів, відчувалася недостатня наукова компетенція авторів проектів. Як наслідок – відкидання, неприйняття традицій, символіки минулого, низька естетична цінність знаків. З іншого боку, доти не було ані детально розроблених правил, як складати емблеми міст, ані геральдичних словників, де були б зафіксовані наукові тлумачення символів, що застосовувалися у вітчизняній та міжнародній практиці. Недостатньо були розроблені правові основи сучасної української геральдики.

Ми вважаємо, що потрібний, насамперед, єдиний підхід до створення гербів міст та активна його фундація – укласти історію геральдики України, розробити геральдичну термінологію та систематизувати її. Сучасне українське законодавство має кілька юридичних положень, що безпосередньо стосується питань геральдики: це ст. 20 Конституції України [16, с. 6], яка визначає державну символіку і ст. 22 Закону України 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні" [15, с. 8], що передбачає право територіальних громад сіл, міст, районів та областей мати свою символіку. В Конституції і в вищезгаданому законі зазначено, що опис символіки, порядок її використання визначається спеціальним законом. Тобто передбачалось, що буде прийнято закон, який введе правила геральдики в правове поле. Проте такого закону наразі не існує. Герботворчість в Україні триває, можна сказати повним ходом, але залежить не від правил геральдики, вироблених в Європі й світі протягом багатьох століть, а від рівня компетентності й особистого смаку того чи іншого чиновника.

Кабінету Міністрів було доручено внести на розгляд Верховної Ради проект закону про державні символи України та вирішити питання щодо створення Державного геральдичного реєстру України. Указом Президента "Про геральдичні знаки-емблеми і прапори центральних органів виконавчої влади України" від 30 листопада 2000 р.№ 1271/2000 міністерствам та іншим централь-ним органам виконавчої влади, а також ряду посадових осіб – керівникам цих органів було надано право на власні геральдичні знаки – емблеми й прапори та визначений порядок їх заснування. Згідно з Указом затвердження порядку використання геральдичних знаків та прапорів центральних органів виконавчої влади. їх описів та малюнків здійснює глава держави, тобто Президент України [27, с. 117].

Сучасна міська геральдика нашої держави,з окрема Буковини та Бессарабії, успадкувала від попередніх епох тягар невирішених проблем. Однак, в ній відбуваються позитивні зрушення. Відкриваються обнадійливі перспективи. Потрібно віддати належне роботі Українського геральдичного товариства, яке на сьогодні сприяє науковим дослідженням з тематики геральдики і являє собою координаційний центр практичного герботворення. Члени товариства спільно виробили науково-обгрунтовані правила якими можуть керуватися автори нових гербів, щоб надати міським знакам України різноманітності та виразності. Фахівці домагаються дослідити і відновити історичні міські знаки, враховуючи принципи геральдики.

Основними завданнями сучасної української муніципальної геральдики ми вважаємо:

• виявлення та нагромадження нових архівних матеріалів, ведення подальших детальних досліджень;
• збір та облік інформації про затверджені місцевими радами герби, критичний аналіз цього матеріалу;
• напрацювання єдиних правил і засад розвитку сучасного герботворення та провадження їх на практиці;
• індивідуальний підхід до вирішення кожного міського знака із врахуванням його самобутності в системі української муніципальної геральдики;
• державна регламентація використання муніципальних символів, в тому-числі й повернення їх на офіційні печатки органів місцевого самоуправління [7, с. 176].

Розвиток теоретичної та практичної герботворчості в Україні поступово ведеться в усіх напрямках. Однак, видається, що пришвидшити вирішення вказаних завдань могло б створення державної служби, як це практикується у країнах із сильними геральдичними традиціями.

Геральдика – одна з найважливіших допоміжних історичних дисциплін, без якої не можуть бути завершеними дослідження науковців, які працюють в різних напрямках вивчення історії України. Незважаючи на те, що започатковано герботворення було не на українських землях, а в Німеччині (Цюріх, XIV ст.), безперечно, великий обсяг цікавої історичної інформації міститься саме в гербах українських населених пунктів різного періоду, що ми і прагнули довести в нашій роботі. На наших землях герботворення почало розвиватися лише у XVII ст., а до цього часу формувалося як наука в Іспанії, Англії та інших європейських країнах настільки активно, що перелік окремих видань з геральдики на середину XIX ст. склав понад 5000 назв. Першими серед дослідників геральдичних сим-волів були: Бартоло, Хуана Мануель, Матвій Паризький, Сильвестр Петра Сан-ки, Менетріс, Шпенер.

Геральдика поділяється за напрямками дослідження на державну, територіальну, міську, приватну, церковну тощо, яка представляється в графічному зображенні гербів. У них мовою символів та кольорової гами відображається історія минулих часів, тому вона являє своєрідне уособлення історичної пам’яті.

Основні правила геральдики, втому числі Буковини та Бессарабії, формувалися протягом століть і мають як спільні, так і відмінні риси. До спільних відноситься невід'ємність такого компонента як щит в гербі. Решта елементів, детально представлених нами в роботі, є варіативною складовою герба, наприклад, корона, девіз, зображення тварин, рослин тощо. Важливу роль в герботворенні відіграють кольори, що несуть в собі певний важливий зміст. Існують геральдичні та негеральдичні групи фігур, які використовувались при формуванні гербів родів, міст, територіальних одиниць, держав.

Українська геральдика суттєво відставала у своєму розвитку від західноєвропейської і безпосередньо пов'язана зі змінами історичних реалій. Потрібно врахувати, що українські землі протягом століть були розмежовані і входили до складу різних держав і це наклало суттєвий відбиток на вітчизняну геральдику. Щодо Буковини та Бессарабії, цікавим є той факт, що перша, здебільшого, потрапила під вплив Туреччини, Австро-Угорщини, Румунії, інша Російської імперії, але гальмування процесу герботворення в нашому регіоні здебільшого пов'язане з 1940 р., коли ці території були фактично анексовані СРСР, в результаті чого було створено в серпні 1940 р. Чернівецьку область. Тільки після Великої Вітчизняної війни почали робитися спроби відновлення традицій місце-вої геральдики, але в умовах тоталітаризму герботворення не входило в плани радянського уряду.

На українських землях поява та розвиток геральдики пов'язана з впровадження магдебурзького права. Основними його джерелами, в яких відображається система формування гербів в XIV ст. виступають "Саксонське дзеркало" та "Вахбільд", головні позиції яких знайшли втілення в герботворенні і на тери-торії нашого краю. Видатні українські дослідники, такі як В.Антонович, М.Владимерський-Буданов, М.Грушевський, вивчаючи Магдебурзьке право та його вплив на Україну, зазначили його позитивні та негативні риси. Незважаючи на те, що вплив магдебурзького права на герботворчий процес на українських землях датується XIV ст., найбільша активізація його припадає на XIX ст.

Цікавою є історія виникнення та придбання гербів територіальними одиницями Буковини та Бессарабії, а саме: герцогства Буковини, Бессарабської губернії, Білгород-Дністровського, Ізмаїльського, Сторожинецького, Хотинського, Чернівецького повітів, сіл Іванівців, Киселів, Борівців, Великого Кочурова, Красноїльська, Межиріччя, Садагури, міст Вашківці, Вижниця, Герца, Заставна, Кельменці, Кіцмані, Сторожинця, Хотина, Чернівців, Хотинського району, Чернівецької області та міста Новодністровська.

Сучасна муніципальна геральдика розвивається поєднуючи науковий синтез українського герботворення з досвідом провідних країн світу, що пройшли більш довгий шлях у розвитку герботворення з самого його зародження. З появою нових населених пунктів в нашому регіоні фахівці при створенні гербів територіальних одиниць (районів, міст, сіл) враховують характерні риси населеного пункту, історію його виникнення тощо. Завдання, які постають сьогодні перед процесом герботворчості нелегкі, але, оскільки Україна прагне стати повно-правним членом співдружності європейських країн, вона повинна відвести геральдиці в науковому розумінні її належне місце.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.Архів Новодністровської міської ради – Ф.1. – Оп.1. – Спр. – 237. – Арк. 85-88; 91-93.
2. Богачик Т.С. Історія Північної Бессарабії. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 107 с.
3.ГломоздаК., Яневський Д. Українська національна символіка: особливості історичної традиції // Філософська і соціологічна думка, 1990. – №2 – с. 94, 111-113.
4.ГречилоА.Б. Герби міст України (14-перша половина 20 ст.). – К.: Брама, 2001. – 357 с.
5.ГречилоА.Б. Затвердження гербів міст правобережної України в 1791-1792 рр. – К., Львів: УГТ, 1997. – 182 с.
6.ГречилоА.Б. Земельна геральдика // Пам’ятки України. 1991. – №3 – с.42- 45.
7.ГречилоА.Б. Українська міська геральдика – К., Львів: УГТ, 1998. – 192 с.
8. ДАЧО – Ф. 3. – Оп. 1. – Спр. 3573. – Арк. 1.
9. ДАЧО – Ф.3. – Оп.4. – Спр. 2375. – Арк. 34.
10. ДАЧО – Ф.15. – Оп.1. – Спр.16410. – Арк. 61.
11.Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", стаття 22.
12.Запорожець Н.И. Книга для чтения по истории средних веков // Пособие для учащихся. – Москва: Просвещение, 1986. – 287 с.
13.Ілюстрована енциклопедія історії України (від найдавнішого часу до кінця 18 ст.). Автор тексту Кучерук О. - К.: Спалах ЛТД, 1998. – 216 с.
14.Іщенко Я.О. Геральдика в Україні: історіографія проблеми (60ті - 90-ті рр.. 20 ст.) // Український історичний журнал, 2002. – №3. – с.61-73.
15.Каменцева Е.И.Русская сфрагистика и геральдика. – Москва: Высшая школа, 1974. – 264 с.
16.Конституція України. – К.: Велес, 2005. – 48 с.
17.ЛевандовскийА. Изистории геральдики // Наука и жизнь, 1979. – №3. – с.92-94.
18.ЛеонтьеваГ.А. Палеография. Хронология. Археография. Геральдика. – Моск-ва: Гуманитарный издательский центр Владос, 2000. – 200 с.
19.ЛукомскийВ. Герб как исторический источник // Краткие сообщения Института истории материальной культуры. – Москва, 1947. – Вып. 17. – 49 с.
20.НаріжнийК.Г. Живий світ геральдики: тварини, рослини в державній симво-ліці. – К.: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1997. – 184 с.
21.Рум’янцеваВ.В. Історія карбована в гербах. – К.: Знання УРСР, 1987. – 204 с.
22.Силаев А.Г. История русской геральдики // ПРЕСС, 2002. – 240 с.
23.Соболева Н.А. Российская городская и областная геральдика 18-19 вв. – Москва: Наука, 1981. – 263 с.
24.ФіліповО. Зачаровані лабіринти української геральдики // Дзеркало тижня, 2002. – № 29.
25.НовакІ. Дотримання протокольних норм використання державних символів в Україні // Людина і політика. – 2003. – №3. – с.115-119.
26.Федорак В.Ф., Черкач Н.І. Хрестоматія з історії рідного краю. ЧастинаІ. – Чернівці: Зелена Буковина, 2005. – 140 с.
27.Федорак В.Ф., Черкач Н.І. Хрестоматія з історії рідного краю. Частина ІІ. – Чернівці: Зелена Буковина, 2005. – 239 с.
28. http://heraldi.com.ua
29.http://pbp.dn.cv.ua

Герб села Балківці

Герб міста Серет

Герб міста Сучава

Герб міста Ясси

Герб міста Сату-Маре (Сукмар)

Герб міста Чернівці
(версія 1930 року)

Герб Молдовського князівства

Герб міста Чернівці
(версія 1784 року)