Впродовж сторіч не згасає цікавість до гербів різних історичних періодів. Процес герботворення триває і сьогодні в Україні. Потреба в муніципальних гербах диктується розвитком місцевого самоврядування в нашій державі. Наукове вивчення міської герботворчості та напрацювання на цій базі основ сучасного українського муніципального герботворення дає змогу вирішити історичні та юридичні проблеми, сприяє патріотичному вихованню і культурному збагаченню українського народу.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ГЕРАЛЬДИКИ БУКОВИНИ ТА БЕССАРАБІЇ У ЗВ`ЯЗКУ ЗІ ЗМІНАМИ ІСТОРИЧНИХ РЕАЛІЙ. Методичний поcібник. Чернівці, 2014. – 131 с.

Схвалено і рекомендовано до друку вченою радою ЧОІППО
Відповідальна за випуск: Тріска М.К.
Редактор : Липованчук Н.С.

Упорядник : Карнаухова Г.М.
Рецензенти :
Кожолянко Г.К. – доктор історичних наук. Професор ЧНУ ім. Ю. Федьковича
Герегова С. В. - доктор історичних наук. Професор ЧНУ ім. Ю. Федьковича

Методичний посібник «ТРАНСФОРМАЦІЯ ГЕРАЛЬДИКИ БУКОВИНИ ТА БЕССАРАБІЇ У ЗВ`ЯЗКУ ЗІ ЗМІНАМИ ІСТОРИЧ-НИХ РЕАЛІЙ» стане порадлником для студентів, вчителів, які цікавляться трансформацією геральдики…

У роботі ми спостерігали еволюцію гербів на наших землях, особливо на Буковині та Бессарабії під впливом Молдови, Османської, Російської та Австро-Угорської імперії, а також в радянський період.

Геральдика є однією з найважливіших допоміжних історичних дисциплін, без якої не можуть бути завершеними дослідження істориків, що працюють в різних її напрямках, оскільки великий обсяг цікавої історичної інформації міститься саме в гербах українських міст.

При дослідженні обраної нами теми ми звертаємо увагу на давнє походження геральдики як допоміжної історичної науки та виникнення перших гербів в європейських країнах у ХI-XIIст.ст., а також характеризуємо гербовники різних авторів, висвітлюємо питання щодо загальних правил геральдики, детально аналізуємо спільні та відмінні риси гербів.

Ми дослідили з урахуванням основних правил геральдики герби Буковини та Бессарабії в різних напрямках. Закцентували увагу на гальмуванні герботворчості в нашому регіоні в зв`язку з залежністю останнього від різних держав в різні періоди.

Характеризуючи стан сучасної геральдичної науки, зауважуємо, що вона є поєднанням наукового синтезу українського герботворення з досвідом провідних країн світу. Україна прагне стати повноправним членом співдружності європейських країн, вона повинна відвести українській геральдиці належне важливе місце.

ЗМІСТ
ВСТУП	5
РОЗДІЛ 1. ГЕРАЛЬДИКА, ЯК ДОПОМІЖНА ІСТОРИЧНА ДИСЦИПЛІНА	9
Підрозділ 1.1. Визначення геральдики та історичне походження гербів	9
Підрозділ 1.2. Основні правила геральдики	10
Підрозділ 1.3. Зародження української геральдики	15
РОЗДІЛ 2. ТЕРИТОРІАЛЬНА ГЕРАЛЬДИКА БУКОВИНИ ТА БЕССАРАБІЇ	17
Підрозділ 2.1. Вплив історичних реалій на геральдику Буковини та Бессарабії	17
Підрозділ 2.2. Геральдичні символи Буковини та Бессарабії від давнини до сьогодення	19
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ГЕРБОТВОРЕННЯ	21
Підрозділ 3.1. Історична еволюція міських гербів	21
Підрозділ 3.2. Основні завдання сучасного герботворення	22
ВИСНОВКИ	25
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ	27
ДОДАТКИ:
ДОДАТОК А. Доповнення до геральдичного щита	29
ДОДАТОК Б. Прикраси гербових щитів кінця ХVІІІст	30
ДОДАТОК В. Видищитів. Позначення кольорів у чорно-білому зображенні	31
ДОДАТОК Г. Хутро в геральдиці	32
ДОДАТОК Д. Видиділень щита	32
ДОДАТОК Ж. Першорядні геральдичні фігури	34
ДОДАТОК З. Різновиди геральдичного хреста	36
ДОДАТОК И. Другорядні геральдичні фігури	38
ДОДАТОК Й. Негеральдичні натуральні фігури	39
ДОДАТОК І. Негеральдичні натуральні та штучніфігури	41
ДОДАТОК Ї. Негеральдичні штучні фігури	42
ДОДАТОК К. Негеральдичні міфічні фігури	43
ДОДАТОК Л. Види щитодержців	44
ДОДАТОК М. Герби територіальних одиниць Буковини та Бессарабії в різні історичні періоди	45
ДОДАТОК Н. Аналіз анкетування учнів Новодністровської гімназії	53
ДОДАТОК О. Документи Державного архівуЧернівецькоїобласті та Архіву Новодністровської міскої ради	60
ДОДАТОК П. Геральдичні символи Київської Русі	80
ДОДАТОК Р. Характеристика гербових знаків Буковини та Бессарабії	81

Впродовж сторіч герби становили й становлять частину європейської культури, елементи світогляду, мистецтва, науки. У багатьох писемних джерелах описано сотні тисяч особистих, родових, державних, земельних, міських знаків тощо (гербів).

Сьогодні не згасає цікавість представників різних верств та вікових категорій до гербів у країнах світу. У більшості держав працюють геральдичні служ-би. Існують Міжнародна академія геральдики в Парижі, Міжнародний інститут геральдики та генеалогії в Лісабоні, Італійське бюро з геральдики, Американська геральдична колегія, Скандинавське геральдичне товариство в Копенгагені.Тисячі вчених, митців, аматорів віддають дослідженню проблеми герботворення в різних сферах роки невтомної творчої праці і це закономірно, оскільки історія більшості народів безпосередньо пов`язана з геральдикою.

Тема нашої науково-дослідницької роботи "Трансформація геральдики Буковини та Бессарабії в зв`язку зі змінами історичних реалій" є не достатньо дослідженою, цікавою, що і викликало великий інтерес до неї.

Актуальність роботи – безперечна, оскільки, процес герботворення триває і сьогодні. Потреба в муніципальних гербах диктується розвитком місцевого самоврядування в Україні, як і в інших державах. Наукове вивчення міської герботворчості та напрацювання на цій базі основ сучасного українського мунiципального герботворення дає змогу вирішити історичні та юридичні проблеми, сприяє патріотичному вихованню і культурному збагаченню молоді. Цікавим аспектом під час збору нами інформації постало фрагментарне вивчення не тільки гербів міст, але й монет та різноманітних печаток.

Мета дослідження полягає у вирішенні двох проблем: простеження історичної еволюції гербів на українських землях, особливо на Буковині та Бессарабії, і визначення основних завдань сучасної муніципальної герботворчості. Під поняттям "міський герб" ми розуміємо графічний знак, який набуває значення стабільного символу, що характеризує конкретну територіальну одиницю (населений пункт: село, місто тощо) як самоврядну громаду та має геральдичне оформлення. Також ми прагнули фрагментарно дослідити геральдичні символи установ, печаток.

Проблематика наукового дослідження спрямована не тільки на детальне вивчення процесу герботворення в Європі та на українських землях, але й на аналіз його взаємозв’язку зі змінами історичних реалій.

Специфікою нашої наукової праці ми вважаємо те, що, оскільки, тема є малодослідженою щодо регіону Буковини та Бессарабії, відчувається брак джерельної бази. Це змусило нас звертатися здебільшого до сайтів Інтернету. Велике значення, на нашу думку, мають документи Державного архіву Чернівецької області та Архіву Новодністровської міської ради для більш повного розкриття теми. Багато уваги ми приділили додаткам, оскільки, наше дослідження втрачає сенс і не може бути зрозумілим без ілюстративного представлення.

Джерельна база відносно обраного регіону є вузькою. В загальному вона представлена фундаментальними працями, написаними в радянський період Гломозди К., Яневського Д. "Українська національна символіка: особливості історичної традиції" [3, c. 94,111-113], Запорожца Н.И."Книга для чтения по истории средних веков", Левандовского А. "Из истории геральдики", Каменцевой Е.И. "Русская сфрагистика и геральдика", Лукомского В. "Герб как исторический источник", Рум`янцевої В.В. "Історія карбована в гербах", Соболевой Н.А. "Российская городская и областная геральдика 18-19 вв.". Більше уваги ми прагнули приділити сучасним працям українських, а також російських дослідників таких як: Богачик Т.С. "Історія Північної Бессарабії" [1, c. 85-88, 91-93], Гречила А. "Герби міст України (14 - перша половина 20 ст.)", "Земельна геральдика" [6, c. 42-45], "Затвердження гербів міст правобережної України в 1791-1792 рр.", "Українська міська геральдика", Ілюстрована енциклопедія історії України (від най-давнішого часу до кінця 18 ст.), Іщенка Я.О. "Геральдика в Україні: історіографія проблеми (60-ті – 90-ті рр. 20 ст.)", Леонтьевой Г.А. "Палеография. Хронология. Археография. Геральдика", Наріжного К.Г. "Живий світ геральдики: тварини, рослини в державній символіці", Новака І. "Дотримання протокольних норм ви-користання державних символів в Україні", Силаева А.Г. "История русской геральдики", Філіпова О. "Зачаровані лабіринти української геральдики" [24], Федо-рака В.Ф., Черкача Н.І. "Хрестоматія з історії рідного краю"[26, c. 140], а також Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Конституції України. Ми використовували також сайти Інтернету та архівні матеріали.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що було залучено архівні документи, які стосуються надзвичайно вузької проблематики, а саме: дослідження геральдичних знаків населених пунктів та установ австрійського періоду на тери-торії нашого краю.

Об’єкт дослідження – історія та основні правила геральдики, геральдичні символи Буковини та Бессарабії.

Предметом дослідження є взаємозв`язок історичних реалій, що зміню-валися на українських землях в різні періоди часу під владою Молдови, Речі Посполитої, Австро-Угорської та Російської імперій, а також СРСР, що впливали на формування геральдичної науки та трансформацію гербових знаків.

У процесі роботи нами використовувалися такі методи дослідження, як загальнонауковий і конкретно-історичний: аналіз і синтез, аналіз архівних доку-ментів, порівняльно-статистичний метод.

Хронологічні межі дослідження охоплюють тривалий період від ХІ до ХХІ ст.

В зв’язку з тим, що висвітлити процес герботворення на українських землях неможливо без урахування аналогічних процесів в Європі територіальні рамки дослідження охоплюють країни Західної Європи, України, Буковини та Бессарабії. Відповідно до мети і завдань було обрано структуру наукової роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, які мають підрозділи, висновків, списка ви-користаних джерел та літератури, додатків.

У вступі визначено актуальність, мету, проблематику, специфіку, джерельну базу, новизну, об’єкт, предмет, методи, хронологічні межі, територіальні рамки, а також практичне значення роботи та можливості використання нашого дослідження.

У першому розділі "Геральдика, як допоміжна історична дисципліна" у першому підрозділі "Визначення геральдики та історичне походження гербів" ми характеризуємо геральдику як науку. Звертаємо увагу на давнє походження її, як допоміжної історичної дисципліни та виникнення перших гербів в європейських країнах в ХІ-ХІІ ст., а також представляємо перелік гербовників, що за авторства Бартоло, Хуана Мануеля, Матвія Паризького та інших дослідників були укладені в період ХІІІ-ХУІІ ст. Другий підрозділ "Основні правила геральдики" ми прис-вятили питанню щодо загальних її правил, детально проаналізували спільні та відмінні риси гербів, охарактеризували види ділень щита, що є обов’язковою складовою останніх. Представляємо по групам геральдичні фігури в детальному аналізі, акцентуючи увагу на особливостях гербів Буковини та Бессарабії. У третьому підрозділі "Зародження української геральдики" відповідно періодів вітчизняної історії характеризуємо процес її виникнення та розвитку. Звертаємо увагу на факт появи гербів на Україні пізніше, ніж в інших європейських державах.

У другому розділі "Територіальна геральдика Буковини та Бессарабії" в першому підрозділі "Вплив історичних реалій на геральдику Буковини та Бессарабії" ми детально характеризуємо герботворення у вищезгаданому регіоні під впливом іноземних держав. Виділяємо окремо радянський період, коли процес герботворення суттєво загальмувався в умовах тоталітаризму. Наголошуємо, що в зв’язку з відсутністю самостійності Буковини та Бессарабії на її герботворення впливали геральдичні культури тих держав, до яких вони належали. Другий підрозділ "Геральдичні символи Буковини та Бессарабії від давнини до сьогодення" присвячений характеристиці гербів територіальних одиниць нашого краю в ХІХ-ХХІ століттях: герцогства Буковини, Бессарабської губернії, Білгород-Дністровського, Ізмаїльського, Сторожинецького, Хотинського, Чернівецького повітів, сіл Іванківці, Киселів, Борівці тощо, а також міст Чернівецької області, включаючи характеристику нашого рідного молодого міста Новодністровська.

У третьому розділі "Проблеми герботворення" в першому підрозділі "Історична еволюція міських гербів" представляємо інформацію щодо еволюцій-них процесів у герботворчості України з XIV до XXI століття. Другий підрозділ"Основні завдання сучасної герботворчості"стосується питань, які потребують вирішення в нашій державі сьогодні щодо вищезазначеної проблеми. Для незалежної України актуальною залишається необхідність вирішення не тільки нагальних економічних та політичних проблем, а й поставлених завдань стосовно розвитку герботворення з урахуванням культурних традицій та вимог часу. Серед нагальних завдань цього аспекту, насамперед, виділяємо єдиний підхід до створення гербів територіальних одиниць в нашій державі, що підтверджується Конституцією України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Наголошуємо, що необхідно прийняти закон, який введе правила геральдики в Україні, зокрема на Буковині та Бессарабії, в правове поле.

Висновки є підсумком і становлять квінтесенцію наукової роботи.

Додатки ми представляємо для більш детального розкриття обраної теми.

Маємо надію, що наше дослідження внесе новизну у вивчення історичної спадщини рідного краю на уроках історії та допоможе роботі краєзнавчої групи Новодністровської гімназії.

Геральдика (від лат. — герольд, оповісник) – допоміжна історична дисципліна, що вивчає герби, їх історію, правила створення та використання. Енциклопедія історії України подає таке значення герба: "Герб (з польської та чеської мов, від німецької – спадкоємець) – символічний пізнавально-правовий знак, створений за певними правилами. Служить постійною ознакою особі, роду, товариству, установі, місту, області, державі, міждержавним об’єднанням тощо." [13, с. 50].

Віддавна розроблено правила герботворення. Герби, в сучасному розумінні, виникли у Західній Європі в XI-XIIст.ст. У XIII ст. німецький поет Конрад Вюрцбурзький навіть виклав геральдичні правила у віршах. Найдавніший з нині відомих гербовників був укладений у Цюріху в 1320 р. До XIV ст. також відноситься трактат Бартоло "Про знаки і герби". У ХУІ ст. в Іспанії був складе-ний доном Хуаном Мануелем трактат "Про герби". Збереглося і декілька попередників гербовників, в яких містились писемні та ілюстративні матеріали, серед яких: "Хроніка" Матвія Паризького (XIII ст.), що включає 75 гербових щитів, Англійські гербові свитки (1300 р.)із зображенням 486 гербів.В XVI-XVII століт-тях працями Сильвестра Петра Санки (1638 р.), К.Ф.Менетріса (1658 р.), Ф.Я.Шпенера були закріплені правила геральдики, вироблені в попередні віки, і, зокрема, геральдичний художній стиль. У середині XIX ст. перелік окремих ви-дань з геральдики складав понад 5000 назв. У середньовіччі герби окремих осіб вносили до спеціальних книг-гербовиків, самий ранній з яких був створений у XIV ст. Відтоді геральдика почала формуватися як наука. В Україні перші геральдичні праці відомі з XVII ст.

Один із засновників вітчизняної геральдики В.Лукомський писав: "Під гербом у широкому тлумаченні цього слова розуміють будь-яке графічне зображення, яке так чи інакше символізує осібну територію (країну або населення), юридичну організацію, цілу родину або окрему особу як її члена, а також власність, що належить згаданим об`єктам. За такого розуміння слова "герб" багато хто з істориків схильний вбачати прототипи гербів у різноманітних розпізнавальних знаках, які з’являються на світанку людської цивілізації й мають частко-во культове, частково правове, майнове значення..."[19, с. 49].

В основі герба — одноколірний чи багатоколірний щит певної форми, на якому зображено геральдичні фігури: звірі, як справжні, так і фантастичні, зброя тощо [13, с. 50-51]. За предметами дослідження геральдику можна поділи-ти на державну, територіальну (земельну), міську, приватну, церковну [5, с. 14]. Існують різні види гербів. Герб міста — показник певного розвитку міської організації й символ її суверенітету. Родові герби належали окремому роду. Осо-бисті ж могли належати одному з членів роду [21, с. 15]. Герби та печатки уста-нов вказували на характер їх діяльності та підпорядкування [Додаток О] [8, с. 34 ].

Геральдика так само, як нумізматика, сфрагістика, палеографія, допомагає історикам визначити істинність старовинних документів, речей, зміни, що відбувалися в житті певних регіонів [Додаток М]. Кожна епоха, століття характерна своїми особливостями у розвитку геральдичних фігур. Знаючи їх, ми маємо змогу отримати ключ до заплутаних історичних проблем, але цим не вичерпується цікавість до геральдики. Вона, як і інші форми матеріальної культури народів, відображає особливості часу і дозволяє краще уявити обрис давно минулих літ [17, с. 92-94]. Досліджуючи герби, ми дізнаємось про ідеї політичного та історичного характеру, особливості природи та господарства країни, території або ста-нову відзнаку, генеалогію особи, роду тощо. Вивчаючи канони класичної геральдики, ми намагались систематизувати здобуті знання, об’єднати і проаналізувати герботворення з давніх часів.

Вперше герби з’явилися в епоху хрестових походів (ХІ-ХІІ ст.ст.). Вони повинні були допомагати воїнам на великій відстані впізнати один одного, і тому відрізнялися яскравістю і простотою. В цей період коло геральдичних символів почали з’являтися фігури, взяті з міфології чи тваринного світу: єдиноріг, гриф, лев, леопард, пегас.

ХІV-ХV ст.ст.— час найбурхливішого розвитку геральдики. Глибоко проникнувши в життя рицарського суспільства, вона наклала відбиток на його зовнішні форми, феодальний побут і мистецтво. Геральдичні мотиви проникли в живопис, культуру і, особливо, в архітектуру, а феодальні війни того часу нерідко отримували своєрідне геральдичне забарвлення. Коли феодальна геральдика "померла", "народилась" міська. Герби багатьох міст зберегли деякі елементи, що були створені триста-чотириста років тому, ставши яскравим прикладом декоративного мистецтва. Сучасна геральдика є своєрідним уособленням історичної пам’яті. У родових, територіальних, міських гербах та печатках мовою символів та кольорів відображено життя таким, яким сприймали його сучасники і прагну-ли заповісти нащадкам. Геральдичні теми і мотиви віддавна відігравали значну роль у житті нашого народу. Проте, ця тема залишається серед найменш досліджених.

1. 2. Основні правила геральдики

Загальним науковим твердженням є таке, що герб складається з щита. Решта його елементів: шолом, корона, намет, щитодержці, мантія і девіз – можуть бути частково або повністю відсутніми. Щит може бути: варязьким [ДодатокВ, рис.1], італійським [Додаток В, рис.2], іспанським [Додаток В, рис.3], французьким [Додаток В, рис.4], німецьким (фігурним) [Додаток В, рис.5] [11, с. 51-52]. Української форми щита не існує, тому найчастіше використовувалась німецька форма (за часів Речі Посполитої) та французька (у складі Росії та в УРСР). На полі щита зображали гербові фігури. Основним співвідношенням ширини щита до його довжини (висоти) тривалий час була пропорція 8:9. Нині найбільш до-цільною є пропорція 7:8, оскільки вона дозволяє розмістити в гербі разом декілька фігур. Зображення на щиті сприймається з боку щитотримача, тобто людини, яка стоїть за щитом, але ж для глядача права сторона є лівою, а ліва - правою. Щит горизонтально поділяється на кілька основних, залежно від його розмірів, частин. Вони складають як правило 2/7 від ширини щита. Розміри та розташування геральдичних фігур, насамперед, повинні відповідати параметрам частин щита. Прості гербові фігури займають якомога більшу площу, але не тор-каються його країв. Однотипним фігурам властиві однакові розміри. Щоб роз-містити на щиті декілька фігур, його умовно поділяють на сектори [22, с. 5-7].

Таблиця 1.1.: Види ділення щита:

ВИДИ ДІЛЕННЯ ЩИТА ПРЯМИМИ ЛІНІЯМИ	ДОДАТОК	МАЛЮНОК
1.Щит розтятий один раз	5	23
2.Щит розтятий двічі	5	24
3.Щит розтятий декілька разів	5	25
4.Щит перетятий один раз	5	26
5.Щит перетятий двічі	5	27
6.Щит перетятий декілька разів	5	28
7.Щит скошений справа	5	29
8.Щит скошений зліва	5	30
9.Щит двічі скошений справа	5	31
10.Щит розтятий і перетятий(четверочастинний)	5	32
11.Двічі розтятий і перетятий	5	33
12.Розтятий і двічі перетятий	5	34
13.Розтятий і наполовину перетятий	5	35
14.Щит наполовину перетятий і розтятий	5	36
15.Щит перетятий і наполовину розтятий	5	37
16.Щит наполовину розтятий і перетятий	5	38
17.Щит скошений справа і зліва (четверочастинний)	5	39
18.Щит скошений справа і наполовину зліва	5	40
19.Щит розділений вилоподібно	5	41
20.Щит розділенняй відкинуто – велоподібно	5	42
21.Щит перетятий і скошений	5	43
22.Щит перетятий і скошений справа та зліва	5	44
23.Щит розтятий і в першій частині скошений справа	5	45
24.Щит клинчастий	5	46
ВИДИ ДІЛЕННЯ ЩИТА ЛАМАНИМИ ЛІНІЯМИ
1.Щит перетятий східцями	5	47
2.Щит скошений трьома східцями	5	48
3.Щит перетятий двома східцями які спускаються	5	49
4.Щит перетятий трьома східцями які підіймаються	5	50

На щитах гербів можна побачити найрізноманітніші фігури, які поділяються на геральдичні і негеральдичні. Перші складають геометричні фігури і поділяються на константні (головні), хрести та другорядні. Константні фігури за величиною і положенням в полі щита незмінні. Більшість з них заповнює від 1/2 до 1/3 щита. Їх не можна ні збільшити, ні зменшити, ні понизити, ні підвищити.

Друга група геральдичних фігур – хрести. Вони дуже розповсюджені в геральдиці. Найпоширенішим їх видом є геральдичний [Додаток З, рис.111], який може бути вузьким [Додаток З, рис.112]. Різновидів геральдичного хреста є багато [Додаток З, рис.113-117],наприклад, Андріївський хрест (косий) [Додаток З, рис.118], який може бути і вузьким [Додаток З, рис.119]. Хрести можуть бути скороченими [Додаток З, рис.120-124, Додаток З, рис.138-140]. Також існує вилообразний хрест [Додаток З, рис.125], який може бути і відкинутим [Додаток З, рис.126]. Різні хрести можуть мати декілька кінців [Додаток З, рис.127-135, До-даток З, рис.136-137]. Усі видозміни хрестів з різною обробкою їх променів є різновидами геральдичного хреста [Додаток З, рис. 138-160].

Третя група геральдичних фігур — другорядні. Найпоширенішими з другорядних геральдичних фігур є: облямівка — контур щита, він може бути і внутрішнім, і зовнішнім [Додаток И, рис.161,162]; квадрат [Додаток И, рис. 163], щит може бути поділений на квадрати [Додаток И, рис.164]. Щит покритий квадратами в декілька рядів (звичайно шість на сім) називається шахматним [Додаток И, рис.165]; вільна частина — квадрат розташований в одному з чотирьох кутів щита, наприклад права вільна частина [Додаток И, рис.166]; клин — трикутник розташований в одному з чотирьох кутів щита [Додаток И, рис.167]; вістря [До-даток И,рис.168], воно може бути бічним, відкинутим, називається агнцем [Дода-ток Й, рис.30]. Серед птахів на гербах найчастіше зображується орел з головою, повернутою вправо і розпростертими крилами [Додаток Й, рис.31]. Рідко зустрічається в гербах ворона [Додаток Й, рис.32], журавель, який тримає в лапі камінь [Додаток Й, рис.33], лебідь [Додаток Й, рис.34], півень [Додаток Й, рис.35], павич [Додаток Й, рис.36], сова [Додаток Й, рис.37], голуб [Додаток Й, рис.38]. Частіше зображується тільки крило птаха [Додаток Й, рис.39] або два з’єднаних крила [Додаток Й, рис.40]. Нерідко в геральдиці спостерігається змія [Додаток Й, рис.41-42], ще рідше дельфін [Додаток Й, рис.43], риби [Додаток Й, рис.44], рак [Додаток Й, рис.45], жук [Додаток Й, рис.46], бджоли [Додаток Й, рис.47], мурахи [Додаток Й, рис.48], равлик [Додаток Й, рис.49], мушля [Дода-ток Й, рис.50]. Представлені на гербах і різноманітні рослини: геральдична лі-лія[Додаток І, рис.1] або натуральна [Додаток І, рис.2], троянда геральдична [Додаток І, рис.3], рідше натуральна [Додаток І, рис.4]. Також серед рослин зустрічаеться соняшник, вінок, дуб, його жолуді, ялинки, пальмове гілля, злаки, сніп, трилисник [Додаток І, рис.5-12], виноград, калина, рододендрон.З давніх часів прийшли до нас і використовуються в геральдиці зображення сонця, півмісяця, зірок [Додаток І, рис.13-16], а також ріки, пагорбу, хмари, веселки [Дода-ток І, рис.17-20].

До штучних фігур належать різноманітні речі, створені руками людини. Серед них переважають предмети військові, а також ті, що слугують символами спеціальних знань, професій, посад. Найчастіше зображаються: шоломи [Додаток І, рис.21], мечі: прямі та вигнуті [Додаток І, рис.22-23], списи [Додаток І, рис.24] сокири [Додаток І, рис.25], стріли [Додаток Ї, рис.1], лати [Додаток Ї, рис.3], щити [Додаток Ї, рис.4], пістолети [Додаток Ї, рис.6], підкови [Додаток Ї, рис.7], шпори [Додаток Ї, рис.8], стремена [Додаток Ї, рис.9], каблучки [Додаток Ї, рис.10], хоругви [Додаток Ї, рис.11], прапори [Додаток Ї, рис.12], башти [До-даток Ї, рис.13], фортеці [Додаток Ї, рис.14], намети [Додаток Ї, рис. 15] та інші предмети [Додаток Ї, рис.16-25].

Найбільш загадкову для сучасних дослідників групу складають міфічні фігури. Серед них кентавр [Додаток К, рис.1], альконоста [Додаток К, рис.2], сірін [Додаток К, рис.3], сиренакрилата [Додаток К, рис.4] і двохвоста [Додаток К, рис.5], гриф [Додаток К, рис.6], єдиноріг [Додаток к, рис.7], пегас [Додаток К, рис.8], дракон [Додаток К, рис.9], семиголова гідра [Додаток К, рис.10], райський птах [Додаток К, рис.11], фенікс [Додаток К, рис.12], зилант [Додаток К, рис.13], козеріг [Додаток К, рис.14], саламандра [Додаток К, рис.15] та інші [До-даток К, рис.21-23], зокрема, двоголовий орел [Додаток К, рис.16], який впродовж століть часто змінювався [Додаток К, рис.17-20] [18, с. 44-49, с. 172-187]. Значення найбільш поширених фігур на гербах наведені нижче [20,с. 7-9]:

Таблиця 1. 2. Найбільш поширені фігури на гербах :

Фігура	Значення фігур
Лев	Відвага, сила, гнів, мужність та великодушність
Орел	Влада, прозорливість, сила
Леопард	Сила, хоробрість, спритність, відвага
Єдиноріг	Непереможність, сила, чистота
Гриф	Мужність, жорстокість
Змія	Вічне життя
Кінь	Хоробрість лева, зір орла, сила вола, швидкість оленя та вправність лисиці
Бик	Процвітання, родючість
Слон	Вірність, свобода
Журавель	Обережність, пильність
Вовк	Злість, прожерливість, жадоба
Лавр	Слава, шана, почесть
Маслина	Мир, мудрість
Пальма	Перемога, довголіття, першість
Пшениця	Достаток, родючість, процвітання
Дуб	Твердість, могутність, стабільність

В результаті дослідження ми прийшли до висновку, що зображення можуть бути стилізовані або натуральні, подаються у профіль, анфас або зверху. Гербові тварини починають рух з правої ноги. Порядок розташування фігур надає кожній з них певного значення: важливі за змістом знаходяться вище, другорядні — нижче. Поля та фігури в гербах мають забарвлення, а саме для щитів і зображень в геральдиці прийняті суворо встановлені кольори. Вони поділяються на два види: метали і фініфті (емалі). Металами називають кольори золота (жовтою фарбою) і срібла (білою фарбою).Суворі принципи забороняють подавати кольорову фігуру на кольоровому полі або металеву на металевому — тільки фарбу на металі, а метал на фарбі [12, с. 242-243].

Геральдика послуговується п'ятьма кольорами (фініфтями): червоним (суміш сурику та кіноварі), синім (суміш кобальту і ультрамарину), зеленим (суміш хрому та рослинної зелені), пурпуровим (іноді використовується фіолетовий), (ліловочервоним) та чорним (сажа та сполучні додатки).Колір так зва-них негеральдичних фігур (зображення людей, тварин, птахів, рослин, споруд тощо) може визначатися як "природний". Спостерігаємо на гербах деколи хутро. Воно входило в геральдику, напевно, тому, що колись лицарі оббивали свої щити тваринним хутром, але цей звичай зник. Збереглось тільки відображення горностаєвого та білячого хутра.

Таблиця 1. 3. : Значення кольорів, отримані з різних джерел :

Колір	Значення
Золото	Знатність, стійкість, багатство, сила, вірність, чистота, незрадливість
Срібло	Благородство, невинність, доброта, цнота, чистота
Червоний	Вогонь, хоробрість, любов, мужність, сміливість, великодушність, кров, пролита за царя або вітчизну
Синій	Повітря, чисте небо, вірність, великодушність, чесність, бездоганність, чесноти
Зелений	Вода, надія, достаток, воля, радість, чесність
Пурпуровий	Благочестя, помірність, щедрість, панування, кров, пролита за царя (короля, імператора) чи вітчизну
Чорний	Земля, мудрість, печаль, морок, смуток, обережність, мужність, сум

У чорно – білому графічному зображенні основні кольори передаються тонкими рясними рисками: червоний [Додаток В, рис.8а] – лініями по вертикалі [Додаток В, рис.86], синій [Додаток В, рис.9а] – по горизонталі [Додаток В, рис.96], зелений [Додаток В, рис.10а] – по діагоналі справа наліво [Додаток В, рис.106], пурпуровий [Додаток В, рис.11а] – по діагоналі зліва направо [ДодатокВ, рис.116], чорний [Додаток В, рис.12а] – сіткою з горизонтальних і верти-кальних ліній [Додаток В, рис.126], золото [Додаток В, рис.6а], рясними крапка-ми [Додаток В, рис.66], срібло [Додаток В, рис.7а] – чистим полем [Додаток В, рис.7б] [18, с. 44-46, с. 172-187].

Доповненням до геральдичного щита є шолом, корона, намет, мантія, щитодержці та девіз. В українській геральдиці прийняті два види сталевих шо-ломів:1)західноєвропейський, який зображується прямо [Додаток А, рис.1] або повернутим вправо [Додаток А, рис.2], 2)давньоросійський, який може бути поставленим прямо [Додаток А, рис.3] або повернутим вправо [Додаток А, рис.4]. Корони в державному гербі свідчать про суверенітет країни. Вони бувають князівські, графські, баронські (російські і прибалтійські) та дворянські [ДодатокА, рис.5-9]. Ці види корон рідко зустрічаються на гербах Буковини та Бессарабії. Бувають також корони у формі башти або зубців фортечної стіни, їх називають громадянськими. Такі види корон дуже часто зображались на гербахнаселених пунктів вищезгаданого регіону [Додаток А, рис.5-9; Додаток Б, рис.1-8]. Во-ни були введені в кінці XVIII ст. Б.Кене, який очолював Геральдичну комісію. На гербах міст Бессарабії в "російський період" (ХІХ-поч.ХХст.ст.)корони вінчали імперські двоголові орли [Додаток М,Бессарабська губернія]. З відновленням губерній у губернському гербі зображалась корона Російської імперії [Додаток Б, рис.1]. На Буковині в "румунський період" (1918-1940 рр.) над гербами міст зображувались громадянські корони [Додаток Б, рис.4-8]. Констатуємо факт, що рідко зустрічаються такі елементи як девіз [Додаток Л, рис.4], мантія [Додаток А, рис.15], щитодержці [Додаток Л, рис.1-3] [18, с. 44-49, с. 172-187]

Українська міська геральдика у своєму розвитку пройшла кілька складних етапів, кожний з яких мав свою специфіку. Перший – називають догеральдичним періодом. Розпад Київської Русі на окремі удільні князівства, що був узаконений Любецьким з’їздом 1097 року, поклав початок історичному формуванню українських земель. В найбільшому державному утворенні періоду політичної роздробленості — Галицько-Волинському князівстві почалося формування етнічних земель: Галичини, Волині, Буковини і Поділля. На цьому етапі роз-витку не було традиційних гербів, але вже поступово складався основний арсенал вітчизняної символіки. Відомо, що міським гербам передувала ціла система символічних знаків, різних за своїм характером і функціями.

Наступний етап творення і розвитку українських геральдичних сим-волів відноситься до ранньогеральдичного періоду, який пов’язаний з перебуванням України у складі Великого князівства Литовського, де певний час зберігалися не лише старі звичаї, але й їх територіальний поділ. До цього періоду нале-жать герби, які одержали українські міста з введенням в них самоврядування на основі магдебурзького права (ХІУ-ХУІІІ ст.ст.).

Затвердження гербів українських міст пізньогеральдичного періоду розпочалося у другій половинні XVIII ст. Незважаючи на спроби уніфікації від-повідних символів і приведення їх до певної геральдичної системи, при надмірній централізації в системі управління нерідко результат був протилежним – гербом міста міг стати якийсь випадковий символ чи асоціація, пов`язана з його назвою. Цей період розпочався з 1722 р., відколи питаннями геральдики стала займатися спеціально створена Герольдмейстерська контора. Це був час одержання нових, підтвердження або поновлення з деякими змінами старих гербів українських міст у загальному масштабі (2 пол.XVIII – поч.XIX ст.ст.).

Перша половина XIX ст. характеризується відносним занепадом у геральдиці. На процес надання значенню герба як символу відносної свободи міста, вплинула також відміна Магдебурзького права у 1831 р. в Російській імперії. Та-ка ситуація зберігалась до 1856 р., коли Департамент герольдії очолив Б.Кене. За дуже короткий час ним були розроблені основні принципи створення гербів і переглянуті всі наявні, в тому числі і міст України.

Отже, процес формування і функціонування міських гербів на Україні був довгим і досить складним. На їх еволюції позначився вплив різних геральдичних систем і напрямів. Вважаємо, що їх історія досі як слід не досліджена.

Р.Ф.Кайндль датував першу згадку назви "Буковина" 1392р. Це був хибний погляд, який, на жаль, міцно укорінився в краєзнавчій літературі. У документі вжито апелятив "буковина" як позначення звичайного букового лісу. Зауважуємо, що місцевість багата на букові ліси розташовувалася значно південніше від території, яку згодом почали називати Буковиною. У межах нашого краю цей топонім уперше згадується у писемних джерелах 1432 р.

Перші згадки про давньоруські знаки в літописах належить до X ст. Ми з`ясували, що посли київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки. Про князівський знак Київської Русі знали за її межами. На Русі великокнязівським знаком став тризуб. Його зображення відоме нам з печатки Святослава Ігоровича, Володимира Великого, Ярослава Мудрого де чітко вирізняється знак у вигляді букви "ш"[Додаток П].У період феодальної роздробленості Київської Русі, коли кожен удільний князь намагався бути незалежним від великого київського престолу, масово розвивалася регіональна символіка. Тоді ж, як засвідчують писемні джерела, кожен князь прагнув самостійно входити в міжнародні відносини з сусідніми, близькими й далекими землями [28,http://heraldi.com.ua].

На українських землях, що входили до складу Молдовського князівства, найдавніші печатки із символами відомі з XVII ст. Цим періодом датується печатка Хотина з написом "печать миастахотинского", на якій фігурує зображення геометричної фігур (подібної до Голгофського хреста) з двома шестипроменевими зірками обабіч. Печатку Чернівців із геральдичною трояндою бачимо в документі, який датується 1765 р. [4, с. 24].

Наприкінці XIV – на поч.XVI ст.ст. на землях Північної Бессарабії розпочалося господарське піднесення. Цьому сприяв розвиток місцевої і міжнародної торгівлі. У зв'язку з турецькими набігами, які почастішали з другої пол. ХУ ст., економічний розвиток загальмувався, особливо на території краю, коли на Молдовське князівство, в складі якого перебували вищезазначені території, почали наступати сусідні держави – Польща, Угорщина і, особливо, Османська імперія. Молдовському господарю Штефану III та його спадкоємцям вдавалося, завдяки виваженій політиці, певний час уникати збройних конфліктів. У 1497 р. король Польщі Ян Ольбрахт на чолі 80-тисячного війська намагався захопити Сучавську фортецю. Загони поляків спустошили тоді навколишні землі, в тому числі й Хотинщину. З 1538 р. розпочалася тривала доба турецького панування, що в подальшому вплинуло на становище краю, уповільнило його економічний розвиток.1569 року за Люблінською унією Польща та Литва утворили єдину державу – Річ Посполиту, до складу якої увійшли і українські землі. Це був складний період, оскільки на українські землі претендувало також Московське царство.

Після 1-го поділу Польщі 1772 р. Австрійська імперія захопила західноукраїнські землі, які було об`єднано разом із частиною польських земель в одному коронному краї – "Королівстві Галиції і Лодомерії", а 1787 р. до складу цієї провінції увійшла і Буковина. Окрім Львова, міста та містечка належали до старостинських або переважно до приватних магнатських маєтків. Їхнє населення, що займалося ремеслом і торгівлею, платило панам підданські чинші, а жителі передмість відробляли панщину. Австрійська адміністрація перебрала на себе нагляд за справами міст, при цьому обмежуючи самоврядування. Із середини 80-х рр. XVIII ст. розпочався процес перезатвердження цісарем привілеїв міст, у яких, як правило, одним із пунктів фіксувався міський герб. Надання гербів містам в 1791-1792 рр. становить собою хоч і не тривалий, але окремий етап в еволюції української міської геральдики. Він характеризується правовою регламентацією гербів, окресленням їхньої функції та централізацією герботворчого процесу [Додаток О] [9, c. 1].Ці ж тенденції в кінці ХVІІІ ст. простежаться й на інших українських землях, що входили до складу Австрії і Росії. На зміну місцевому герботворенню прийшла централізована форма регулювання геральдичних процесів, яка пригальмувала поступовий занепад міської геральдики у XIX ст. Герби цинутів (повітів) Бессарабської губернії було затверджено 1826 р. за малюнками, поданими намісником до міністерства внутрішніх справ, серед яких були й Акерманський, Ізмаїльський та Хотинський [4, с. 36].

Поступове звуження функцій місцевого самоврядування українських міст і зміцнення централізаторської політики царського уряду призвело до скасування 1832 р. магдебурзького права для всіх міст, за винятком Києва. Характерно, що й використання міських гербів значно обмежилося, що призвело з часом до перекручення їхнього змісту та в деяких випадках до їх повного забуття.

Хотинщина перебувала в складі Російської імперії. За дорученням царя керівник Гербового Департаменту герольдії Сенату Б.Кене переглянув всі затверджені в попередні періоди міські герби. Унаслідок змін адміністративно-територіального поділу багато міст перейшли до складу інших губерній, і внесені в їхні герби давніші намісницькі чи губернські знаки втратили свою актуальність. Міські герби в Російській імперії були ідеологічним засобом здійснення політики царату. Вони використовувалися в інтересах державної влади, а не для відображення особливостей місцевого самоврядування. На землях Північної Буковини, Хотинщини та Пн.-Західного Причорномор'я, захоплених в 1918 р. Румунією, було затверджено адміністративно-територіальний поділ на повіти. При Міністерстві внутрішніх справ Румунії було створено Геральдичну консультативну комісію, яка розпочала розробляти герби для повітів і населених пунктів, що мали статус муніципів (міських комун). Згодом вони затверджувалися королівськими декретами. Зокрема, герби для всіх цинутів були опубліковані в офіційному віснику 6 жовтня 1928 р.. В 1930 р.було затверджено міські герби для Ізмаїла, Білгограда, Хотина, Чернівців, а дещо пізніше Кілії, Рені, Вилкове Болград, Сторожинця, Садагури, Заставни, Кіцмані, Вижниці, Вашківців, Герци та Суниці. Для всіх гербів застосовувався системний підхід – вони подавалися у щитах однакової форми, увінчаних міськими коронами, котрі мали вказувати на адміністративний статус міста (для великих міст – семивежеві корони, для повітових центрів – п'ятивежеві, для муніципів – тривежеві). Суворо витримувались основні геральдичні правила, зокрема – недопущення нанесення геральдичної барви на барву чи метал на метал. В деяких випадках зображались елементи давніх знаків, котрі використовувалися раніше на геральдичних печатках чи затверджених австрійськими і російськими монархами гербах [4, с. 42].

Для герботворення цього періоду характерними сюжетами є передача архітектурних мотивів, зображення представників місцевої флори і фауни, елементів, що вказують на основне заняття мешканців населеного пункту, а також геральдичних фігур, котрі свідчили про боротьбу проти турецьких і татарських загарбників. Функціонування всіх гербів припинилося у 1940 р., після приєднання Бессарабії та Північної Буковини до Української РСР.

Після Другої світової війни в УРСР робилися спроби відновлення традицій місцевої геральдики. У повоєнні роки це були перші спроби напрацювати основні позиції щодо централізованого запровадження та функціонування міської емблематики. Але в умовах тоталітарного режиму ця ініціатива не мала розвитку. Впродовж довгого часу вищезазначений регіон не мав своєї самостійності. Йо-го території належали до різних держав. Всі ці розмежування у внутрішньому устрої суттєво вплинули на процес герботворення.

Герби у містах та містечках з'явилися внаслідок запровадження магдебурзького права (інакше - німецького), яке стало набутком XIIIст. і виникло у німецькому місті Магдебурзі. Магдебургія передбачала обов'язкову наявність у міста герба – ознаки його суверенітету й автономії. Тому введення в українських містах норм цього права стало помітною віхою на шляху до повсюдної появи і затвердження гербів. За цим правом місто звільнялось від управління і суду фео-дала, отримувало самоврядування і власне судочинство. Магдебурзьке право визначало порядок виборів і функцій бургомістра, магістрату, судді й судових радників, регулювало діяльність купецьких гільдій і ремісничих цехів, торгівлю та інші міські справи. Таким містам забезпечувався й захист від ворогів: городяни отримали змогу будувати укріплення, споруджувати замки й фортеці, виставляти вартових.

Основними джерелами, які сформувалися напочатку XIV ст., як збірни-ки положень магдебурзького права, були "Саксонське дзеркало" та "Вахбільд". Саме в них передбачалось обов’язкова наявність міського знаку. Так, ст.19 "Вайхбільду", визначаючи чотири основні обов'язки бургомістрів, вже першим передбачала нагляд за точністю мір та контроль за обов'язковим використанням під час торговельних операцій мірних ємностей "міським знаком позначених", а в ст.10 згадується про герб Магдебурга, що використовувався на хоругвах та прапорцях. У "Саксонському дзеркалі" визначено підстави достовірності печаток, якими скріплялись документи [7, с. 18].

Протягом ХІІІ-ХVІІІ ст.ст. магдебурзьке право поширилось на всю Західну Європу, Чехію, Угорщину, а також Польщу і Литву, звідки потрапило і на українські землі. Першим його дістали в XIV ст. міста Галичини, Поділля, Буковини, Волині, пізніше - Київщини, Сіверщини, Слобожанщини та Півдня. На думку таких істориків, як В.Антонович, М.Владимерський-Буданов, М.Грушевський, запровадження магдебурзького права в українських містах мало здебільшого негативні наслідки. Інші дослідники вважають, що його поява, навпаки, пожвавила міське життя: пільги та привілеї сприяли розвитку промисловості й торгівлі, привернули до міст нових мешканців. Перетворення населених пунктів на Магдебургію започаткувало та призвело до розвитку в них власної геральдики. У привілеї, що надавав місту право самоврядування, йшлося також про герб і печатку. В ньому проголошувалося: "Надаємо місту право і звільняємо від усякого суду, влади і звичаю польського, литовського і руського, і намісникам нашим, урядникам і суддям забороняємо назавжди в це право втручатись і міщан до свого суду притягати". В тексті привілею, кольоровими фарба-ми зображався міський герб, який від того часу мав уживатись на печатці для за-твердження актів міських справ і отримував статус обов'язкового вживання в найрізноманітніших сферах життя міської громади [7, с. 19].

За походженням герби були довільними чи привласненими. Довільні, що мали глибоке коріння, не потребували санкціонування, а привласнені (нові) потребували затвердження владою.У новостворених гербах часто враховувалися традиції попередніх емблем. Нам вдалося відшукати та охарактеризувати герби територіальних одиниць Буковини та Бессарабії різних періодів, але хочемо за-уважити, що здебільшого надання та затвердження гербів герцогств, губерній, повітів тощо, відноситься до пізньогеральдичного періоду [Додаток Р]. Активізація герботворчого процесу відбувалася з ХІХ століття.

Отже, провівши дослідження, ми з'ясували, що герби вживалися, коли було необхідно підкреслити приналежність до міста, краю, установи, репрезентувати чи позначити власність, відобразити культурну та історичну традицію в її спадковості та наступності [Додаток О] [10. с. 61]. Використання відомостей про міські герби в літературі є ознакою того, що суспільство нашого часу усвідомлює культурно-звичаєве значення гербів, ставиться до них з повагою та цікавістю.